Father is in the SOZ, Mother is in the SOZ

Несе теща воду, коромисло гнеться,
А зять на порозі стоїть та й сміється. (двічі)

– Неси, теща, воду, бо нічим умиться,
Гупаєш ногами, аж гидко дивиться. (двічі)

Постав ще й півлітри, бо вижену з хати,
Будеш як зозуля в саду кукувати. (двічі)

Теща моя, теща, вродилась без щастя,
Поший собі торбу – вона тобі здасться. (двічі)

Поший собі торбу, пририхтуй ломаку,
Як підеш просити – не порвуть собаки. (двічі)

Як надінеш торбу, не йди біля хати,
Щоб люди не знали, що ти моя мати. (двічі)

– Ой зятю мій, зятю, зятю наш хороший,
Чом мене не вигнав, як давала гроші? (двічі)

Тепер не потрібна й на одну хвилину,
Бо за мої гроші ти купив машину. (двічі)

Зяті мої, зяті, й дочечки рідненькі,
Чом ми вас не гнали, як були маленькі? (двічі)

Як були маленькі, не вміли робити,
Ми вам торб не давали, щоб ішли просити.

Дайте десь куточок прилягти та сісти,
Я не попрошу вас ні пити, ні їсти. (двічі)

Бо я вже старенька, робити не можу,
Дайте відпочити, поки руки зложу. (двічі)

Неньки мої, неньки, не будьте щедренькі:
Як маєте гроші – не будьте дурненькі.

Як маєте гроші, хоч маленьку малість,
Не давайте дітям, бережіть на старість. (двічі)

Не вигоньте маму – проклянуть вас люди,
Будете старенькі, з вами ж таке буде.
Не вигоньте маму – проклянуть вас люди,
Будете старенькі, з вами таке ж буде.

Несе тьоща воду, коромисло гнеться,
А зять на порозі сидить і сміється. (двічі)

ー Неси, тьоща, воду, бо нічим умиться,
Ідеш, скупертаєш – не можу дивиться. (двічі)

ー Та неси півлітру, бо вижену з хати,
Будеш у садочку зозулей кувати. (двічі)

ー Зятю ти мій, зятю, не піду із хати,
Де вік проробила – там буду вмирати. (двічі)

ー Нерозумна тьоща, мусила б ти знати,
Є дом пристарілих – там будеш вмирати. (двічі)

ー Діти мої, діти, які ви гарненькі,
Чого мене не гонили, як були маленькі? (двічі)

ー Діти мої, діти, які ви хороші,
Чого мене не гонили, як давала гроші? (двічі)

ー А тепер не нужна ані на хвилину,
Бо за мої гроші ти купив машину. (двічі)

ーТьоща моя, тьоща, родилося б щастя,
Поший собі торбу – вона тобі здасться. (двічі)

ー Як будеш просити – не сядь коло хати,
Щоб люди не знали, що ти наша мати. (двічі)

Діти, майте діти та не майте жалість,
Не давайте гроші – бережіть на старість. (двічі)

Або ось така частушка. Тоді, коли позабирали все у людей, коли був голодомор, коли все постягували в колгоспи і штучно зробили голод… Але люди все рівно якось, навіть ті, шо залишились в живих, завжди, мабуть, юмор спасав людей, особливо українських наших, моїх земляків. Ось така, наприклад, частушка:

Спасибі нашому вождю,
Не вчіняю, не мішу.
Замість зерна і муки –
Таргани та прусаки.

Нема зерна у коморі,
Пусто в хаті і надворі,
Ні корови, ні свині,
Тільки Сталін на стіні.

Висить Сталін на стіні,
Мені усміхається:
“Не журися, молодице,
В комунізмі будеш жити.”

Криси й миші збунтувались,
Ніде зерна не зосталось,
Враз прохання написали
І до Сталіна послали:

“Батьку рідний, пощади,
І в тюрму нас посади.
Будем тобі помагать,
Усіх ворогів народу
Будем разом догризать.”