І рвала, кідала червону рожу

«Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимував, що й не розвивав(ся)?» (двічі)

«Зимував я зиму, зимував я другу,
Зимував я в лузі на калині та й не розвивав(ся)». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, сину ж мій єдиний,
Де ж ти, сину, нічку ночував, що й не роззувався?» (двічі)

«Ночував я нічку, ночував я другу,
Ночував я у тої вдовиці, що й сватати буду». (двічі)

За туманом нічого не видно й,
За туманом нічого й не видно.

Тільки видно й дуба зеленого,
Тільки видно дуба й зеленого.

Під тим дубом криниця стояла й,
Під тим дубом криниця стояла.

В тій криниці дівка воду брала,
В тій криниці дівка воду брала.

Та й впустила й золоте відерце,
Та й впустила золоте відерце.

Та й впустила й золоте відерце,
Засмутила (й) козакове серце.

«Ой хто ж тоє відерце дістане,
Ой хто ж тоє відерце дістане.

Той зі мною й на рушничок стане,
Той зі мною на рушничок стане».

Обізвався й козаченько з гаю,
Обізвався й козаченько з гаю.

«А я ж тоє відерце дістану,
А я ж тоє відерце дістану.

А я ж тоє відерце достану,
І з тобою на рушничок стану».

Шумлять верби в кінці греблі, що я й насадила,
Нема мого миленького, що я й полюбила. (двічі)

Нема його, та й не буде – поїхав за Десну,
Сказав: «Рости, дівчинонько, на другую весну». (двічі)

Росла, росла дівчинонька, та й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька, та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі – така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя. (двічі)

Не я ж його полюбила – полюбила мати,
Заставила мене мати рушники давати. (двічі)

Один дала, другий дала, на третьому стала,
А четвертим, білесеньким рученьки зв’язала. (двічі)