Ой хмелю ж мій, хмелю

І рвала, кідала червону рожу,
І рвала, кідала на бистру ріку.

І рвала, кідала через ворота,
Не смійся, козаче, що я й сирота.

Не смійся, козаче, що я й сирота.
Коли прийшов сватать, то я й не пішла.

«Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зіму зімував, шо й не розвивав(ся)?» (двічі)

«Зімував я зіму, зімував я другу,
Зімував я в лузі на калині та й не розвивав(ся)». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, сину молоденький,
Де ж ти, сину, нічку ночував, шо й не роззувався?» (двічі)

«Ночував я нічку, ночував я другу,
Ночував я у тої вдовиці, що сватати буду». (двічі)

«Ой сину ж мій, сину, ти ж моя дитина,
Не женися на той удовици, бо щастя не буде». (двічі)

«Бо вдовине серце, як осіннє сонце:
Воно світе, світе та й не гріє, а серденько мліє.

А дівоче серце, як весняне сонце:
Ой як воно та й зайде за хмару, а усе ж тепленьке».

Закувала зозуленька, сидя на помості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості, гей,
Приїхали до дівчини три козаки в гості.

Один стоїть коло воріт, другий коня в’яже, гей,
Третій стоїть під віконцем: «Добрий вечір» - каже.

«Добрий вечір, стара мати, дай води напиться, гей,
Кажуть люди: дочка гарна – дай хоч подивиться».

«Вода в сінях, кварта в хаті – як хоч, то напийся, гей,
Дівка лежить на кроваті – біжи подивися».

«В тебе вода недобрая – піду до криниці, гей,
В тебе дівка негарная – піду до вдовиці.

А в вдовиці дві світлиці, ще й третя кімната, гей,
А у тебе одна хата, та й та неприбрата».