Ой у лузі та ще й при березі

Ой стоїть явір та й над водою та й на яр похилився,
На козаченька та й недоленька, козак зажурився.

«Ой не хилися, та й явороньку, ти ще й зелененький,
Ой не журися, та й козаченьку, ти ще й молоденький».

Ой не рад явір та й хилитися, та й вода корінь миє,
Ой не рад козак та й журитися, та й серденько мліє. (двічі)

Ой з-за гори кам’яної голуби літають,
Не зазнала щастя й долі – вже літа минають. (двічі)

І не їла, і не пила, й не гарно сходила,
Тільки того я (й) зазнала, що гірко робила. (двічі)

Запрягайте коні в шори, коні ворониє,
Та й поїдьмо доганяти літа молодії. (двічі)

Наздогнала літа свої на кам’яном мості,
«Ой, верніться, літа мої, хоть на час у гості». (двічі)

«Не вернемось, не вернемось, бо нема до кого,
Було б літа шанувати, як здоров’я свого». (двічі)

Та ще сонечко не заходило, як зробилась темнота,
Та нещаслива та дівчина, ой котра любить козака.

Котра любе козака, ох,
Та козак їде в чисте поле, зостаюся я й сама.

Зостаюся ж я й сама, ох,
Та зостаюся я сама, ой да, ой не дівчина, не вдова.