Усі гори зеленіють

А всі гори зеленіють, ой всі гори зеленіють,
Тільки одна гора чор(на).

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Десь взялася чорна хмара, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Та й упала зіма біла, (двічі)
Голівонько ж моя й бідна.

Де ж я буду зімувати, (двічі)
Своїх діток годува(ти)?

«Ой, братіку-соколоньку, (двічі)
Прийми ж мене на зімонь(ку)».

«Ой, сестричко-перепілко, (двічі)
Коли ж в тебе діток скілько?»

«Ой, братіку, не лякайся, (двічі)
Моїх діток не цурай(ся).

Як ти сядеш обідати, (двічі)
То я своїх діток вишлю.

Ідіть, діти, ідіть з хати, (двічі)
Сяде дядько обідати.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Вона сичіть, як гадина».

Поки дядько пообіда (двічі)
Діти батька одвідають.

«Встаньте, тату, встаньте з ями, (двічі)
Горе жити коло мами.

Встаньте, тату, встаньте з гробу, (двічі)
Горе жити коло роду».

Усі гори зеленіють, усі гори зеленіють,
Де багаті жито сіють.

Одна гора тільки чорна,
Де сіяла же бідна вдова.

Де сіяла, волочила,
Слізоньками й примочила.

Ой братічок-соколочок,
Возьми мене на зімоньку.

Ой сестричко-перепілко,
Скажи стільки в тебе діток?

В мене діток всього пʼяток,
….
(Твоїх діток надо годувати,
Сім парів волів мати.

Не нада сім пар волів мати,

Буду сама годувати.

Ідіть дітки, ідіть з хати,
Сіда дядько вечеряти.

Пішли діти у долину,

Шукать батькову могилу.

Вставай, тато, вставай з гроба,
Як нам тяжко жить без роду,

Не так дядько як дядина,
Гудить вона як гадина.

Вставай тато, вставай з могили,
Як нам трудно жить на чужбині.)

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сіють.

Одна гора тільки чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочила.

Усі гори зеленіють, (двічі)
Тільки одна ж гора чорна.

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Й де сіяла ж бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками ж примочила.

Чорна хмара насуває, (двічі)
Сестра з братом розмовляє.

Ой братіку-сокілоньку, (двічі)
Й возьми мене ж на зімоньку.

Усі гори зеленіють,
Усі гори зеленіють,
Тільки одна гора чорна,

Тільки одна гора чорна,
Де сіяла бідна вдова,
Де сіяла же бідна вдова.

Де сіяла й волочила,
Слізоньками ж примочила.

Усі гори зеленіють, (двічі)
Де багаті жито сі(ю(ь).

Одна гора тільки чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдо(ва).

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочи(ла).

Роди, Боже, пшениченьку, (двічі)
Щоб було що на зимо(ньку) .

Ішла вдова долиною
З маленькою дитиною.

Сіла вдова спочивати,
Мале дитя годувати.

Де узялось аж три братця,
Аж три братця розбишаки.

Один каже: "Вбʼємо вдову!"
Другий каже: "Ще й дитину!"

Третій каже: "Стойте, братці,
Стойте, братці, не вбивайте!

Бо це вдова сестра наша,
Сестра наша, бурлацькая.

Сестра наша бурлацькая,
А дитина козацькая!"

Ішла вдова долиною
З маленькою дитиною.

Ой стоїть явір та й над водою та й на яр похилився,
На козаченька та й недоленька, козак зажурився.

«Ой не хилися, та й явороньку, ти ще й зелененький,
Ой не журися, та й козаченьку, ти ще й молоденький».

Ой не рад явір та й хилитися, та й вода корінь миє,
Ой не рад козак та й журитися, та й серденько мліє. (двічі)

Посадила розу край вікна, (двічі)
Ой мала я мужа, ой мала я мужа, ой мала я мужа приймака. (двічі)

Нічого (ж) не робе – тільки п’є, (двічі)
А прийде додому, а додому прийде, а прийде додому – жінку б’є. (двічі)

«Не бий мене, муже (ж), не карай, (двічі)
Бо тебе покину, діточок маленьких, а сама поїду за Дунай». (двічі)

А за Дунайом стояла, (двічі)
Білим платочком, білим платочком, білим платочком махала. (двічі)