Копав козак криниченьку

Світе місяць, світе ясний, та й світе в хатину,
Ой там мати ж молодая колише дитину. (двічі)

Похилилася в колиску, вже ж доня заснула,
Вона її та й нищечком к серцю пригорнула. (двічі)

«Доню, квітко польовая, ясні ж оченята,
Де ж ми дінемось з тобою, шо в нас чужа хата? (двічі)

Хай твій, доню, голосочок тата ж не гукає,
Він спокинув твою матір, а тебе й не знає». (двічі)

Ой зійшов місяць серед неба і в чистому полі й очутивсь,
Він осіяв усю долину, а сам за хмару закотивсь,
Він осіяв усю долину і знов за хмару закотивсь.

А в тій долині є хатина, а в тій хатині ж й огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

«Ой мамо ж, не оддайте за старого, старий ни порочка міні,
Ой як оддасте за старого, то ж буду я в сирой землі». (двічі)

Як сяду я край віконця,
Як сяду я край віконця виглядати чорноморця.

Чорноморець шляхом іде,
Чорноморець шляхом іде, а семеро коней веде.

А семеро коней веде,
На восьмому – вороному й у жупані голубому.

Не заїхав він додому,
Не заїхав він додому, а поїхав до Дунаю.

А поїхав до Дунаю,
Став коника напувати, стала хвиля прибувати.

Стала хвиля прибувати,
Стала хвиля прибувати, чорономорець потопати.

Чорономорець потопає,
Чорономорець потопає та й на милою гукає.

Чорономорець потопає та й на милую гукає:
«Ратуй, ратуй, моя мила, коли вірно любила».

«Ой я б рада ратувати,
Ой я б рада ратувати, так не вмію я плавати».

Ой я б рада ратувати, так не вмію я плавати,
Якби човен та й веселце – ратувала б тебе, серце».