Як сяду я край віконця

Та ой там на горі, та в шовковій траві,
Ех, та ой там сиділо пара голубів.

Та вони сиділи та парувалися,
О, та сизими ж криллями й обнімалися.

Та сизими криллями та й обнімалися,
Та своїми губами цилувалися.

Та де не узявся та Ванюша-стрілець,
Та розбив, розігнав та й розпарував.

Та голуба й убив, та голубку вловив,
Ой, приніс додому, пустив додолу.

Та приніс додому та пустив додолу,
Та насипав пшениці, налив він водиці. (двічі)

Та голубка гуде та їстоньки ж не йде,
Та під білу кроватьку всьо плакать іде.

«Та голубка моя, та сизокрилая,
Ой чого ж ти така й клопотливая?»

«Та ой як же міні та й не гуркотать,
Як було нас пара, й осталась одна». (двічі)

Ой відтіль гора, а відтіль друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря.

Ой то ж не зоря, то ж не ясная,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла.

А я за нею, як за зорею,
Сірим конем понад синім морем за дівчіною.

«Дівчіно моя, напої коня,
З рубленої новой криниченьки, з повного відра».

«Ой козаче мій, якби ж я твоя,
Узяла б коня за шовковий повід та й напоїла».

Вітер з поля, хвиля з моря,
Ой да ж довела любов до горя. (двічі)

Свєт головушка й кружиться,
Ай да й на плечо й орьол садітся.

«Ой ти, орле, орле сизокрилий,
Скажи ж міні правдоньку, де мій милий?» (двічі)

«А твій милий на роботі,
Ой да й у літєйному заводі».

«Що ж він робе, виробляє?»
«Мідні, мідні трубочки ж виливає».

Пішла пара по заводу,
Ой да пішла славонька по народу.

Пішла слава по народу,
Та й на тую ж дівчину, шо біз роду.

А я слави, слави ж не боюся,
Та й на тії дівчіні й оженюся.