А мій милий вареничків хоче

А мій милий-чорнобривий вареничків хоче, (двічі)
Навари, милая, навари, милая,
Навари, у-ха-ха, моя чорнобривая,
Навари, милая, навари, милая,
Навари, у-ха-ха, моя чорнобривая.

Та й дров же нема, милий мій, миленький,
Та й дров же нема, голубе сизенький,
Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, у-ха-ха, моя чорнобривая,
Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, у-ха-ха, моя чорнобривая.

Та й сили ж нема, милий мій, миленький,
Та й сили ж нема, голубе сизенький,
Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, у-ха-ха, моя чорнобривая,
Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, у-ха-ха, моя чорнобривая.

Де ж ти, милий, поховаєш, милий мій, миленький,
Де ж ти, милий, поховаєш, голубе сизенький,
В бур’янах, милая, в бур’янах, милая,
В бур’янах, у-ха-ха, моя чорнобривая,
В бур’янах, милая, в бур’янах, милая,
В бур’янах, у-ха-ха, моя чорнобривая.

Чим ти будеш укривать, милий мій, миленький,
Чим ти будеш укривать, голубе сизенький,
Лопухом, милая, лопухом, милая,
Лопухом, у-ха-ха, моя чорнобривая,
Лопухом, милая, лопухом, милая,
Лопухом, у-ха-ха, моя чорнобривая.

А з ким будеш доживать, милий мій, миленький,
А з ким будеш доживать, голубе сизенький,
Із кумой, милая, із кумой, милая,
Із кумой, у-ха-ха, моя чорнобривая,
Із кумой, милая, із кумой, милая,
Із кумой, у-ха-ха, моя чорнобривая.

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Розсердилась жінка та й на свого мужа. (двічі)

Розсердилась жінка та й на свого мужа,
Вилізла собі на піч та й лежить недужа. (двічі)

– Іди, чоловіче, від хати до хати,
Для своєї жінки та й ліки шукати. (двічі)

– Уставай-но, жінка, приніс тобі меду,
– Їй Богу, не встану, голівки не зведу. (двічі)

Вчили чоловіка та й добрії люди:
Візьми хворостину – здоровою буде. (двічі)

Запрягає чоловік рябую кобилу,
Та й поїхав він у ліс по ту хворостину. (двічі)

– Вставай, вставай, жінко, привіз хворостину,
На слабую голівоньку та (й) на твою спину. (двічі)

Жінка зразу встала, та як не лежала,
Обійняла чоловіка, та поцілувала. (двічі)

– Пошли ж тобі, муже, з високого неба,
Що ти догадався, чого мені треба. (двічі)

Іде, іде дощик, в долині калюжа,
Помирилась жінка та із своїм мужем. (двічі)

Ой там на точку, на базарі, жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам. (двічі)

Із лик матузок ізв’язала, взяла свого милого налигала,
Та й повела на базарь, до терниці прив’язала. (двічі)

Як наїхало тогувальних, як наїхало покупальних,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать? (двічі)

А за цього мужа треба дати, а за цього мужа треба дати,
Пару коней вороних, ще й сто рублів золотих. (двічі)

Ой стала я, подумала: «З грішьми треба носиться, а з коньми треба возиться,
А мій милий чорнобривий до роботи не лінивий він до мене знадобиться». (двічі)

Він насіє й наоре, не для кого, для мене,
«Ти ж мій милий серденько, пожалію я тебе». (двічі)