Digital archive of folklore

Ой з-за гори вітер повіває,
Матір сина з дому виганяє.

«Іди, нене, тепер ти од мене,
Будуть, нене, гостоньки у мене.

Будуть, нене, гостоньки у мене,
А ти, нене, в сірій сірячині.

А ти, нене, в сірій сірячині.
Та ще й того, в білій запашчині».

Пішла мати густими лозами,
Вмивається дрібними сльозами.

Пішла мати густими лозами,
Вмивається дрібними сльозами.

Летів орел через сад зелений, та й став калину клювать.
Любив козак молоду дівчину, та й став її спокидать.

Вона ж його, сволоч, отруїла, та й стала його питать. (двічі)

«Скажи, милий, скажи, чорнобривий, ой чого ж ти заболів? (двічі)

Чі от пива, чі й от горілочки, чі й от сладкого вина?»

А мій милий вареничків хоче,
А мій милий вареничків хоче.
«Навари, милая, навари, милая,
Навари, уха-ха, моя чорнобривая!
Навари, милая, навари, милая,
Навари, уха-ха, моя чорнобривая!»

«Та й дров же нема, милий мій миленький,
Та й дров же нема, голубе сивенький!»
«Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, уха-ха, моя чорнобривая!
Нарубай, милая, нарубай, милая,
Нарубай, уха-ха, моя чорнобривая!»

«Та й сили ж нема, милий мій миленький,
Та й сили ж нема, голубе сивенький!»
«Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, уха-ха, моя чорнобривая!
Помирай, милая, помирай, милая,
Помирай, уха-ха, моя чорнобривая!»

«А з ким будеш доживать, милий мій миленький?
А з ким будеш доживати, голубе сивенький?»
«Із кумой, милая, із кумой, милая,
Із кумой, уха-ха, моя чорнобривая!
Із кумой, милая, із кумой, милая,
Із кумой, уха-ха, моя чорнобривая!»

«Вареничків наварю, милий мій миленький,
Вареничків наварю, голубе сивенький!»
«Не балуй, милая, не балуй, милая,
Не балуй, уха-ха моя, чорнобривая!
Не балуй, милая, не балуй, милая,
Не балуй, уха-ха моя, чорнобривая!»

Ох ви, дівчата, та вас куча,
Та в мене милка – сама лучча.

Я іду, іду, іду, стану та й подумаю:
Чи він любе, чи не любе, а я, дура, думаю.

Ти трєпач, а я не знала, ізвіні, мой дарагой,
По ошибочке проводіла я времячко с тобой.

Я іду, іду, іду, тіліграму подаю:
Підтирайте, хлопці, соплі, я на улицю іду.

Балалаєчка, гітара – моє утішенія,
Гуляй, гуляй, мой дєточка, даю разрєшенія.

Скільки в лісі не була, все на край виходила,
Скільки хлопців не любила, всіх з ума позводила.

Голубиє – глаза злиє, кариє – лукавиє,
А мої сіресенькі – всігда веселесенькі.

Балалаєчка, гітара – моє утішенія,
Гуляй, гуляй, мой дєточка, даю разрєшенія.

Меланка ходила,
Васильку просила,
Васильку, мій батьку,
Пусти мене в хату,
Я жита не жала,
Чесний хрест держала,
Богу свічу ставте,
А нам пиріг дайте.

Хоч маненький, та повненький,
Біз рук, біз ніг, шоб не впав у сніг.

Ой там на точку, на базарі, жінки чоловіків продавали,
Як прийдеться до ладу, то я свого поведу та й продам. (двічі)

Із лик матузок ізв’язала, взяла свого милого налигала,
Та й повела на базарь, до терниці прив’язала. (двічі)

Як наїхало тогувальних, як наїхало покупальних,
Стали думать і гадать, що за цього мужа дать? (двічі)

А за цього мужа треба дати, а за цього мужа треба дати,
Пару коней вороних, ще й сто рублів золотих. (двічі)

Ой стала я, подумала: «З грішьми треба носиться, а з коньми треба возиться,
А мій милий чорнобривий до роботи не лінивий він до мене знадобиться». (двічі)

Він насіє й наоре, не для кого, для мене,
«Ти ж мій милий серденько, пожалію я тебе». (двічі)

(Ну посівють)
А в полі, в полі сам Господь ходе,
Мати Божа їсти носила, Бога просила,
Свято Ілля та на Василя, носе кугу жистяную,
Сюди-туди махньоть, а там жито ростьоть.
А в полі зерно, а в домі добро,
На щастя, на здоров’я, на Новий год!
Роди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю!

Та й сів Сус Христос та й вечеряти.

Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям і на здоров’ю!

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)

Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона прилетіла дочку рятувати. (двічі)

Якби мати знала, яка мені біда,
Вона б передала горобчиком хліба. (двічі)

Горобчиком хліба, голубкою солі,
Ой мамо, ой мамо, як тяжко без долі. (двічі)

Летіла зозуля та й стала кувати,
Ой то ж не зозуля, то рідная мати. (двічі)

Ой у полі на горбочку, де не кошена трава,
Там стояли дві дівчини, зажурилася одна. (двічі)

«Ой, подруго, моя мила, щось я тобі розкажу,
Посварилися з миленьким, помири мене, прошу». (двічі)

«Ой подруго, дорогая, як я буду вас мирить?
Лиш погляну я на нього, в мене серденько болить». (двічі)

Ой у полі на горбочку, де вже скошена трава,
Там стояли дві дівчіни, гірко плакала одна.

Як піду я в ліс по дрова, наламаю (лому),
Завіз мене мій миленький в чужу, в чужу й стороно(ньку).

А в чужій сторононці ні батька, ні неньки,
Только поють в саду зеленом солов’ї, поють соловей(ки)

Пойте, пойте соловейки всими голосами,
А я вийду в сад зелений, вмию… вмиюся сльоза(ми).

Як зломлю я з рози квітку, та й пустю на воду.
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого дом(у).

Плила, плила з рози квітка та й стала кружиться,
Вийшла й з хати стара й мати та й ста… та й стала жури(ться).

“Ой, чого ж ти, моя доню, така стара стала?
Чи тя милий не кохав же, чи свекруха й обіжа(ла)?”

І милий кохав, і свекруха не обіжала,
Знать судьба моя такая, рано, рано й старой ста(ла).

Їхали козаки із Дону додому,
Прив’язали Галю до сосни косой.

“Ой ти, Галю, Галю молодая,
Ой поїдем, Галю, з нами козака(ми).

Ой поїдем, Галю, з нами козаками,
Краще тобі буде, ніж в рідної ма(ми)”.

Їхали козаки, сосну підпалили,
Сосна догоряє, Галя вимовля(є).

А хто дочок має, гулять не пуска(є)”.

“Чого не прийшов, як місяць зійшов,
Як я тебе ждала?
Чи коня не мав, чи стежку не знав,
Чи мать не пускала?”

“І коня я мав, і стежку я знав,
І мати пускала.
Найменша сестра, бодай не зросла,
Сідельце сховала”.

Найстарша сестра сідельце знайшла,
Коника сідлає:
“Їжжяй, братіку, до любов свої,
Котра тебе ждала”.

(Пречистая) Мати під хрестом стояла,
Плакала, ридала, сину промовляла:

“Ой, сину, сину, за яку провину
Переносиш нині тяженьку годину
На хресті?”

Пречиста Діва, як Пречиста Діва
По світу ходила. (двічі)

У своїм животі (двічі)
Ісуса носила. (двічі)

Прийшла Божа матір (двічі)
Та й до одного міста. (двічі)