Ой у полі на горбочку

Цвіте терен, цвіте терен, а лист опадає,
Хто з любов’ю не знається, той горя не знає. (двічі)

А я молода дівчина та й горя зазнала,
Вечероньки недоїла, нічку недоспала. (двічі)

Ой візьму я кріселечко, сяду край віконця,
Іще очі не дрімали, а вже сходить сонце. (двічі)

Хоч дрімайте, не дрімайте – не будете спати,
Десь поїхав мій миленький іншої шукати. (двічі)

Летів орел через сад зелений, та й став калину клювать.
Любив козак молоду дівчину, та й став її спокидать.

Вона ж його, сволоч, отруїла, та й стала його питать. (двічі)

«Скажи, милий, скажи, чорнобривий, ой чого ж ти заболів? (двічі)

Чі от пива, чі й от горілочки, чі й от сладкого вина?»

Як піду я в ліс по дрова, наламаю (лому),
Завіз мене мій миленький в чужу, в чужу й стороно(ньку).

А в чужій сторононці ні батька, ні неньки,
Только поють в саду зеленом солов’ї, поють соловей(ки)

Пойте, пойте соловейки всими голосами,
А я вийду в сад зелений, вмию… вмиюся сльоза(ми).

Як зломлю я з рози квітку, та й пустю на воду.
Пливи, пливи, з рози квітка, аж до, аж до мого дом(у).

Плила, плила з рози квітка та й стала кружиться,
Вийшла й з хати стара й мати та й ста… та й стала жури(ться).

“Ой, чого ж ти, моя доню, така стара стала?
Чи тя милий не кохав же, чи свекруха й обіжа(ла)?”

І милий кохав, і свекруха не обіжала,
Знать судьба моя такая, рано, рано й старой ста(ла).