Oh, there, on the mountain, a girl grazed horses

Та ішов козак дорогою,
Ой зеленою ж дібровою.

Та й зеленою дібровою,
Ой зустрів дівку чорнобровою. (двічі)

Ої дівчино, моя й Галю,
Ой щось я же тобі сказать маю. (двічі)

Та я щось тобі сказать маю,
Ой сім загадок загадаю. (двічі)

Ой а що росте без кореня,
Ой а що горить же без полумʼя? (двічі)

Ой а що вʼється кругом древця,
Ой а що болить коло серця? (двічі)

Та любов горить без полумʼя,
Ой камінь росте же без кореня. (двічі)

Ой а хміль вʼється кругом древця,
А любов болить кругом серця.

Як одгадаєш, моя будеш,
Як не одгадаєш, чужа будеш.

Їхали козаки із Дону додому,
Прив’язали Галю до сосни косой.

“Ой ти, Галю, Галю молодая,
Ой поїдем, Галю, з нами козака(ми).

Ой поїдем, Галю, з нами козаками,
Краще тобі буде, ніж в рідної ма(ми)”.

Їхали козаки, сосну підпалили,
Сосна догоряє, Галя вимовля(є).

А хто дочок має, гулять не пуска(є)”.

У містечку Богуславку в Каньовського пана,
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава. (двічі)

У містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сиза голубка. (двічі)

Прийшов до них пан Каньовський і, шапочку знявши,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував. (двічі)

«Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати». (двічі)

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!» (двічі)

Ой тікала бондарівна з високого мосту;
Сама вона хорошая, хорошого зросту. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жорніри, з голими шаблями. (двічі)

Ой тікала Бондарівна помежи крамниці,
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці. (двічі)

«Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?» (двічі)

«Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити». (двічі)

Ой як тільки Бондарівна теє ісказала,
Ой вистрелив пан Каньовський – Бондарівна впала. (двічі)

«Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати,
Нехай іде свою доньку на смерть виряджати!» (двічі)

«Ой посунув пан Каньовський по столу таляри,
Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне. (двічі)

«Ой, на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку,
Оце ж тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!» (двічі)

Ударився старий Бондар об стіл головою:
«Бондарівна, моя доню, пропав я з тобою!» (двічі)

Ой поклали Бондарівну на тесову лаву,
Поки звелів пан Каньовський викопати ямку. (двічі)

Лежить, лежить Бондарівна сутки ще й годину,
Поки звелів пан Каньовський зробить домовину. (двічі)

Ударили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!