My sons, Haidamaks

Прибув милий із Дону додому,
Та й прив’язав коня до забору. (двічі)

«Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива!
Чия в тебе на руках дитина?» (двічі)

«Була ж в мене циганочка Дуня,
Вона в мене це дитя забула». (двічі)

(Прибув милий із поля додому,
Та й прив’язав коня до забору,

А сам пішов до милої двору.

«Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива!
Чия ж в тебе на руках дитина?»

«Була в мене циганочка Дуня,
Вона в мене це дитя забула».

«Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива!
Бо й не така циганська дитина.

Шо циганське чорне та погане,
А у тебе білесеньке гарне».

«Був у мене козак аж три ночі,
Та й покинув свої карі очі».

«Сідлай мила ж коня вороного,
Та й доганяй парня молодого».

«Ой не буду ж коника сідлати,
Та й не буду парня доганяти,
Сама буду дитя годувати!»)

Та й не жаль мені та й ні на кого,
Та тільки й жаль мені да ой на й отця свого.

На отця мого та й на рідного,
Що оженив мене, малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, нерозумного.

Та й узяв жінку не до любови,
Не до любови, не до розмови.

Ні снопа зв’язать ні слова сказать,
Як сніп зв’яже – він розв’яжеться,
Як слово скаже – помиляється.

(А вона й каже)

"Не смійсь, не смійсь, бо й ти сам такий,
Ні грабель зробить, ні коси набить.

Граблі зробиш – поламаються,
А косу наб’єш – теліпається.