It's not getting cloudy, no clear

Ой ні хмариться, ні годиниться,
Рубай дерево, куда й хилиться.

Рубай дерево, й куда хилиться,
Віддай батенько, куда прийдеться.

Віддай батенько, куда прийдеться,
Ні за старого, ні за малого.

Ні за старого, ні за малого,
За козаченька, за удалого.

За козаченька, за й удалого,
За старим жити – тіло сушити.

За старим жити – тіло сушити,
За малим жити – сухота моя.

За малим жити – сухота ж моя,
За козаченьком – красота моя.

Ой ні хмариться, ні годиниться,
Ой рубай дерево ж, куда й хилиться.

Ой рубай дерево ж, куда й хилиться,
Ой віддай, мамочка ж, куда й хочеться.

Ой віддай, мамочка ж, куда й хочеться,
Ой ні за старого, ні за малого.

Ой ні за старого, ні за малого,
Ой за козаченька розудалого.

(За старим жити - тіло сушити,
За малим жити - засада моя.
За козаченьком - ...)

(Ой ні хмариться), ой ні годиниться,
Рубай дерево, куда хилиться.

Рубай дерево, куда хилиться,
Й оддай дочку, куда прийдеться.

Куда прийдеться же, ні за старого,
Ні за старого, ні за малого.

(За козаченька, розудалого,
За старим жити – тєло сушити.
За молодчиком – всьо горювати.)

Як затоплю в новій хаті сирими дровами,
Як затоплю в новій хаті сирими дровами.

Та й заллю я сирі дрова холодной водою,
Та й заллю я сирі дрова холодной водою.

А сам піду до дівчини, та й до молодої,
А сам піду до дівчини, та й до молодої.

«Здоров була, дівчинонько!», «Здоров, козаченьку!»,
«Здоров була, дівчинонько!», «Здоров, козаченьку!

Якшо ж мене вірно любиш, то вбий свою жінку,
Якшо ж мене вірно любиш, то вбий свою жінку!».

Як прийшов же він додому, став ножа точити,
Його жінка, як сива голубка, начала просити: (двічі).

«Чоловіче, чоловіче, дай добру годину,
А я сяду погодую малую (маленьку) дитину!» (двічі).

«Тоді ж будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножа полоскати!» (двічі).

«Сосідоньки-голубоньки, дайте неньці знати,
Нехай ненька ізтихенька до мене прибуде!» (двічі)

Прийшла ненька ізтихенька, на порозі стала,
Прийшла ненька ізтихенька, на порозі стала.

«Ах ти доню, моя доню, що ти наробила?
Повну хату ще й кімнату крові напустила! (двічі)

Та й діточок гарнесеньких та й посиротила,
Та й діточок гарнесеньких та й посиротила!»

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
А ще ж тая дівчинонька, що жонатих любить!» (двічі)

Мене мати, як зоря. рано заміж віддала,
Мене батько, як світ, завʼязав мені світ. - двічі.

У велику сімʼю та в чужую сторону - двічі.

А в великій сімʼї довго звечерять сидять.
А мене, молоду, посилають по воду.

Ой з-за гори, гори та буйний вітер віє,
А там удівонька та й пшениченьку сі(є).

Вона ж сіє, сіє та й стала й волочити,
А заволочивши, стала Бога проси(ти).

А й уроди, Боже, та пшениченьку яру,
На вдовиних діток, ше й на людськую сла(ву).

А й ще й удівонька та додому й не дійшла,
Ой кажуть же люде, шо й пшениченька зій(шла).

Ой прийшла ж додому та й на лавку не сіла,
А кажуть же люде, що пшениця поспі(ла).

А й ходімти, дітки, та й пшениченьку жати,
Як де котрі меньші – колосочки збира(ти).