Digital archive of folklore

За туманом нічого й не видно,
За туманом нічого й не видно.

Тільки видно дуба зеленого,
Тільки видно дуба зеленого

Під тим дубом криниця стояла,
Під тим дубом криниця стояла

В тій криниці дівка й воду брала,
В тій криниці дівка й воду брала.

Та й впустила золоте відерце,
Та й впустила золоте відерце.

Засмутила козакові серце,
Засмутила козакові серце.

А хто ж теє відерце достане?
А хто ж теє відерце достане?

Той зі мною на рушничок стане,
Той зі мною на рушничок стане.

Обізвався козак молоденький,
Обізвався козак молоденький.

– А я ж теє відерце дістану,
– А я ж теє відерце дістану.

На вгороді верба рясна, (двічі)
Там стояла дівка красна.

Вона красна, ще й красива, (двічі)
Її доля не щаслива.

Нема його та й не буде, (двічі)
Розраяли його люди.

Розраяли розсудили, (двічі)
Щоб ми в парі не ходили.

А ми в парі ходить будем, (двічі)
І друг друга любить будем.

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човин пливе.
В човні дівчіна пісню співає, а козак чує, серденько мре. (двічі)

Ця пісня мила, ця пісня люба все про кохання, все про любов.
Колись кохались та й розійшлися, тепер зійшлися, влюбляться знов. (двічі)

Ой очі ж, очі, очі дівочі, де ж ви навчілись зводить людей?
Чі вас ворожка приворожила, чі чарівниця чарів дала? (двічі)

Ой ні ворожка ні ворожила, ні чарівниця чарів дала, Тільки мене мати та й породила, щастя та й долі мені не дала.

Любов-кохання, мов той цвіт, що зрання розпускає,
Нима мителиків вгорі, що так собі літають.
Так збережи своє серце, щоб не кохалися зрання,
Бо зацвітуть сади весною, не вернеться кохання.
Так збережи своє серце, щоб не кохалися зрання,
Бо зацвітуть сади весною, не вернеться кохання.

Сижу я край віконечка, на зорі поглядаю,
Сижу я край віконечка і все собі думаю,
Чі прийде милий мій чі ні, що часто так міні сниться,
Прихожу ближче до вікна, а він стоїть сміється.
Чі прийде милий мій чі ні, що часто так міні сниться,
Прихожу ближче до вікна, а він стоїть сміється.

Ага, мила, ага, мила, як тяжко виглядати.
Уста твої поморились, личенька не впізнати.
Так дай, мила, уста свої, так дай нехай поцилую,
Бо грудь моя дуже палка, любов до тебе я чую.
Так дай, мила, уста свої, так дай нехай поцилую,
Бо грудь моя дуже палка, любов до тебе я чую.

За туманом нічого й не видно,
За туманом нічого й не видно.

Тільки видно дуба зеленого,
Тільки видно дуба зеленого

Під тим дубом криниця стояла,
Під тим дубом криниця стояла

В тій криниці дівка й воду брала,
В тій криниці дівка й воду брала.

Та й впустила золоте відерце,
Та й впустила золоте відерце.