За туманом нічого й не видно

За туманом нічого й не видно,
За туманом нічого й не видно.

Тільки видно дуба зеленого,
Тільки видно дуба зеленого

Під тим дубом криниця стояла,
Під тим дубом криниця стояла

В тій криниці дівка й воду брала,
В тій криниці дівка й воду брала.

Та й впустила золоте відерце,
Та й впустила золоте відерце.

Засмутила козакові серце,
Засмутила козакові серце.

А хто ж теє відерце достане?
А хто ж теє відерце достане?

Той зі мною на рушничок стане,
Той зі мною на рушничок стане.

Обізвався козак молоденький,
Обізвався козак молоденький.

– А я ж теє відерце дістану,
– А я ж теє відерце дістану.

За туманом ничого не видно, (двічі)

Тільки видно дуба зеленого. (двічі)

Під тим дубом криниця стояла, (двічі)

В тій криниці дівка воду брала. (двічі)

Та й впустила золоте відерце: (двічі)

“Ой хто ж тоє відерце дістане, (двічі)

Той зі мною на рушничок стане”. (двічі)

Обізвався козаченько з гаю: (двічі)

“Ой я ж тоє відерце дістану, (двічі)

Та й з тобою на рушничок стану”. (двічі)

Любов-кохання, мов той цвіт, що зрання розпускає,
Нима мителиків вгорі, що так собі літають.
Так збережи своє серце, щоб не кохалися зрання,
Бо зацвітуть сади весною, не вернеться кохання.
Так збережи своє серце, щоб не кохалися зрання,
Бо зацвітуть сади весною, не вернеться кохання.

Сижу я край віконечка, на зорі поглядаю,
Сижу я край віконечка і все собі думаю,
Чі прийде милий мій чі ні, що часто так міні сниться,
Прихожу ближче до вікна, а він стоїть сміється.
Чі прийде милий мій чі ні, що часто так міні сниться,
Прихожу ближче до вікна, а він стоїть сміється.

Ага, мила, ага, мила, як тяжко виглядати.
Уста твої поморились, личенька не впізнати.
Так дай, мила, уста свої, так дай нехай поцилую,
Бо грудь моя дуже палка, любов до тебе я чую.
Так дай, мила, уста свої, так дай нехай поцилую,
Бо грудь моя дуже палка, любов до тебе я чую.