Цифровий архів фольклору

Ненько моя, та й не гай мене,

Ненько ж моя, та й не гай мене,
До свекрухи виряжай ме(не).

Ой на горі, на Ярусалимі,
Ой там жиди Христа й уловили.

Та й уловили, й умертвили,
На капері древі розпинали.

На капері древі розпинали,
Гвоздям руці, нозі прибивали.

Гвоздям руці, нозі прибивали,
А й куда же несли – ріки текли.

А й куда несли – ріки текли,
А й у гроби клали – ріки стали.

А й сосновой доской засклепили,
І важкий камінь на груди скотили.

(І важкий камінь на груди скотили,
І шалівочкою обстановили.
І шалівочкою обстановили,
І сторожечку постановили.
Та й стій, стороженько,
Поки прийде Діва Марія,
Діва Марія, Христова Мати.
Та й стороженька обіснула,
А Діва Марія прилинула.
Ой, стороженько, відступися,
А ти, мій синочок, обізвися.
Ой за кого ж ти помираєш?
І за кого ти страсть принімаєш?
Та чи за мене чи за себе?
Чи за увесь мір хрістіянський?
Ні за тебе, ні за мене,
А за увесь мир христіянський).

Щедрі, щедрі, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала йому щебетати,
Господаря викликати:
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Як телички потелились,
А овечки покотились!

Мишка, Мишка, подряпушка,
Де ти побігала?
– По хатах, по селах,
Що ти здобувала?
– Сало, сало, сало, сало,
Де ти його склала ?
– На поличкі, на поличкі,
Чим ти накривала ?
– Халявкою, халявкою!

Бігла кицька, хвостиком зачепила,
Сальце уронила, сальце вхватила,
А мишка: «пік, пік»,
А кіт її скік, скік,
Гам та й немає!

Ой на річці, на Йордані,
Там Пречиста воду брала,
Свого сина сповивала,
Де взялися ангелята,
Взяли ж його на крилята,
Та й понесли на небеса,
А небеса отворились,
Та всім святим поклонились.

Косарі косять, й а вітер повіває,
Шовкова трава на косу й налягає.

Шовкова трава й на косу й налягає,
З під тії трави галочка й вилітає.

З під тії трави галочка й вилітає,
Галочка моя, галочка сивенька.

– Галочка моя, галочка сивенькая,
Скажи, галочка, де ж моя миленька?

(– Скажи, галочка, де моя миленькая,
– Твоя милая в лузі над водою,
Умивається холодною водою.
Умивається холодною водою,
Утирається шитою хустиною,
Вихваляється своєю родиною:
– У мене в роду два братіки із роду,
В тихому броду коника напувають,
Вони про мене тихенько розмовляють:
«– Де ж наша сестра хароша та вродлива,
Ой тільки її доленька нещаслива».)

Налий, мати, стакан рому, бо я їду до прийому,
Ге-ей гей, уха-ха-ха, бо я їду до прийому.

А в прийомі скляні двері, там сиділи охвіцери,
Ге-ей гей і й уха-ха, там сиділи охвіцери.

Вийняв жереб сорок п’ятий, закричали: «В штаб прийняти!»
Ге-ей гей гей, уха-ха-ха, закричали: «В штаб прийняти!»

Не шуми ж ти, луже, осокою дуже,
Не завдавай жалю, що я в чужім краю.

Не завдавай жалю, шо я в чужім краю,
На чужій країні, як на пожарині.

На чужій країні, як на п[у]ожарині,
Ніхто й не пригорне при лихій годині.

Ніхто й не пригорне при лихій годині,
Не пригорне батько, не пригорне мати.

Не пригорне батько, не пригорне мати,
Тільки той пригорне, що думає брати.

Тільки той пригорне, шо думає брати,
Налетіли гуси з далекого краю.

– Ой ти, качуре чом сам плаваєш,
Чом сам плаваєш, пари не маєш? (двічі)

– Вчора була качечка моя,
Сьогодні нема – застреленая. (двічі)

Хош би на воді, не жаль би було,
А то на землі в шовковій траві. (двічі)

– Ой ти, козаче, чом сам гуляєш,
Чом сам гуляєш, пари не маєш? (двічі)

– Вчора була дівчина моя,
Сьогодні нема – зарученая.

Хош би на село – не жаль би було,
А то через двір ще й товариш мій.

А там через двір стежечка лежить,
Вона щорання по воду біжить.

(По воду біжить) По воду іде – жалю завдає,
З водою іде – кивне ще й моргне.

Я з того жалю воду розіллю,
А з того серця поб’ю ведерця.)