Не шуми ж ти, луже

Ой орьол, ти й орьол, ти товариш мой родной,
Ти літаєш високо, ой ти биваєш далєко.

Ти літаєш високо, ти буваєш далєко,
Чи не був ти й орьол, над моєю стороной?

Чи не був ти й орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя діточка за мной?

Чи не журиться моя діточка за мной,
Вона журиться ще й печалиться.

Вона журиться ще й печалиться,
За тобою, козаком, побивається.

– Ой ти, качуре чом сам плаваєш,
Чом сам плаваєш, пари не маєш? (двічі)

– Вчора була качечка моя,
Сьогодні нема – застреленая. (двічі)

Хош би на воді, не жаль би було,
А то на землі в шовковій траві. (двічі)

– Ой ти, козаче, чом сам гуляєш,
Чом сам гуляєш, пари не маєш? (двічі)

– Вчора була дівчина моя,
Сьогодні нема – зарученая.

Хош би на село – не жаль би було,
А то через двір ще й товариш мій.

А там через двір стежечка лежить,
Вона щорання по воду біжить.

(По воду біжить) По воду іде – жалю завдає,
З водою іде – кивне ще й моргне.

Я з того жалю воду розіллю,
А з того серця поб’ю ведерця.)

Косарі косять, й а вітер повіває,
Шовкова трава на косу й налягає.

Шовкова трава й на косу й налягає,
З під тії трави галочка й вилітає.

З під тії трави галочка й вилітає,
Галочка моя, галочка сивенька.

– Галочка моя, галочка сивенькая,
Скажи, галочка, де ж моя миленька?

(– Скажи, галочка, де моя миленькая,
– Твоя милая в лузі над водою,
Умивається холодною водою.
Умивається холодною водою,
Утирається шитою хустиною,
Вихваляється своєю родиною:
– У мене в роду два братіки із роду,
В тихому броду коника напувають,
Вони про мене тихенько розмовляють:
«– Де ж наша сестра хароша та вродлива,
Ой тільки її доленька нещаслива».)