Що у лісі зозуля кувала

Ходят хлопці ой понад садом та кремінням крешуть,
А за ними молода дівчина ой косу ж русу чеше. (двічі)

Розчесала та косу ж русу, ой заплела й у дрібниці,
Розсердилась та й стара мати – ой віддала в черниці. (двічі)

(А в черницях добре жити – є шо їсти й пити,
Тільки, ненько, досадненько, що в чорнім ходити.

Плаття чорне. плаття чорне, лєнта голубая,
Тільки, ненько, досадненько, що я молодая.)

Та й не жаль мені та й ні на кого,
Та тільки й жаль мені да ой на й отця свого.

На отця мого та й на рідного,
Що оженив мене, малолітнього.

Малолітнього, малоумного,
Малоумного, нерозумного.

Та й узяв жінку не до любови,
Не до любови, не до розмови.

Ні снопа зв’язать ні слова сказать,
Як сніп зв’яже – він розв’яжеться,
Як слово скаже – помиляється.

(А вона й каже)

"Не смійсь, не смійсь, бо й ти сам такий,
Ні грабель зробить, ні коси набить.

Граблі зробиш – поламаються,
А косу наб’єш – теліпається.