Ходять хлопці понад садом

Та туман же яром, ой пшениченька ж ланом,
Да й горою же й овес

Горою ж овес,
Та да й не по правді ой рассукин син варвар
Да й зо мною й живеш.

Зо мною й живеш,
Та як прийде вечір, ой вечір, тьомная й ноченька,
Да й до другої йдеш.

До другої йдеш,
Та й до мене, ой дівки й молодої,
Да й голос …

Ой у полі, ой три до-, та три доріженьки різно,
Ходив козак ой до дів-, та до дівчини да пізно.

Та й не ходи, ой коза-, та козаче й до мене,
Бо буде слава ой на те-, та на тебе й на мене.

Ще й на твого ой коня, та коня ж вороного,
Ще й на тебе ой парня, ой парня же молодого.

А я слави та й повіки, ой повік я й не боюся,
З ким я люблюся, ой не на-, та й не наговорюся.

Як приїхав мій миленький з поля ж,
Та й привязав коня ж ой коня й до калона.

Прив’язав коня до калона,
Та й сам заплакав ой край коника стоя.

Край коника стоя,
Та й нещаслива нам коню дорога ж,
Та й лежить мила больна, нездорова.

"Та продай, милий, коня вороного же,
Та й набери, милий, полотна лляного.

Поший, милий, додільну сорочку,
Та сховай мене в вишневім садочку.

Та викопай, милий, глибокую яму,
Ой сховай мене, як рідную маму.

Та посади, милий, червону калину!"
Ой на калині сизий ворон кряче.

(На калині сизий ворон кряче,
А на Вкраїні сиротина плаче.

"Та виломи, милий, із калини квітку,
І забав, забав, маленьку сирітку".

Другу неділю шось по садочку ходе,
Другу милу за рученьку воде.

(А вона питає)

"Що ж це, милий, що ж це за могила,
Що я об ню білу ножку збила?"

"Та це ж, мила, тая могила,
Де схована моя перва мила!"

"Було б тобі, милий, коня не продавати,
Було б тобі, милий, полотна не брати.

Було б тобі, милий, в саду не ховати,
Було б тобі, милий, за садом сховати

"Ой добре ж, мила, шо так зговорила,
Тепер буду знати, як другу ховати!"