Цифровий архів фольклору

Та нема гірш нікому, як тій сиротині же,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , ой при лихій годи(ні).

Та й не пригорне батько, не пригорне мати,
Та й тільки той пригорне же, та й що ду-, ой що думає брат(и).

Ой налетіли гуси же з далекого краю же,
Та зболотили воду же та й на ти-, ой на тихом Дуна(ю).

Та й бодай же ті гуси же з пірʼячком пропали,
Та як ми вдвох любилися, а січас, а січас переста(ли).

Ой любились-кохалися та як зерно в горісі же,
А січас розійшлися, та й як ту-, ой як туман по лі(сі).

Ой любились-кохалися та й як голубів пара,
А січас розійшлися же, та й як чо-, ой як чорная хма(ра).

– Сестро, моя сестро, сестро українко,
Чи привикла, моя сестро, й на чужбині жити,
Чи привикла, моя сестро, й на чужбині жити?

– Хоть я й не привикла – треба привикати,
Дала мати гірку долю – треба горювати,
Дала мати гірку долю – треба горювати.

Мати, моя мати, де тебе й взяти,
Чи на тебе, моя мати, маляра й наняти,
Чи на тебе, моя мати, маляра й наняти?

Маляра наняла, матір змалювала,
Поставила на божницю матір свою в хаті.

Ой там у лісі, у лісі стелиться гаєм туман,
Там у зеленому гаю козак з дівчиной гуляв,
Там у зеленому гаю козак з дівчиной гуляв.

Вони гуляли, гуляли, до них же циганка прийшла,
– Дай мені правую ручку, правду скажу тобі я,
– Дай мені правую ручку, правду скажу тобі я.

– Я в гадання не вірю, милий кохає мене,
Вийди, циганочка, з гаю, бачить не хочу тебе,
Вийди, циганочка, з гаю, бачить не хочу тебе.

Циганочка з гаю не вийшла, стала вона на краю,
Чує, як плаче дівчина, плаче в зеленім гаю,
Чує, як плаче дівчина, плаче в зеленім гаю.

– Ой ти, козаче, козаче, не зводь же дівчини з ума,
Кругла вона сиротина, батька і неньки нема,
Кругла вона сиротина, батька і неньки нема.

– Я дівчини не зводжу, бо її вірно люблю,
Ніжно її обнімаю, душу свою віддаю,
Ніжно її обнімаю, душу свою віддаю.

Усі гори зеленіють, (двічі)
Тільки одна ж гора чорна.

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Й де сіяла ж бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками ж примочила.

Чорна хмара насуває, (двічі)
Сестра з братом розмовляє.

Ой братіку-сокілоньку, (двічі)
Й возьми мене ж на зімоньку.

Та ой чия ж то ж ой пшениченька ж та й шо довгії же гони?

Та шо довгії гони ж,
Та ой чиї ж ой сірі ж воли ж та й по горі ходили?

Та й по горі ходили ж,
Та ой то ж того ж ой козаченька ж та й шо ми й утрьох любили.

– Брати мої, брати мої, брати-соловей(ки),
Прибувайте ви до мене хоч щонеділень(ки).

– Ой раді б ми прибувати, та ти убогая,
– Хоть я й убогая, хоть я й убогая, аби не гордая.

Хліба, соли роздобуду та й вас наго(дую),
Горілочки розгадаю, з вами погу(ляю).

Вітер віє, вітер віє, вітер повіває,
Мати дочку, мати дочку про життя питає.

Спитай, мати, спитай, мати, сірого вутяти,
Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває.

Сіре вутя, сіресеньке, по морю плаває,
Воно ж моє, воно ж моє все горечко знає. (двічі)

Перве горе, перве горе – свекруха лихая,
Друге горе, друге горе – дитина (малая).

Ой під калиною трава схилилася,
Молода дівчина та й зажурилася. - двічі

"Ой ти, дівчинонько, ой зарученая,
Ой через кого ж ти та й засмученая?" - двічі

"Кохала милого, кохала довгий час,
Війна почалася та й розлучила нас". - двічі

Ой під калиною трава схилилася,
Молода дівчина з милим простилася. - двічі

"Вернись, мій соколе, будь мужнім у бою,
Героєм жду тебе та з перемогою". - двічі

Прощай, дівчинонько, серце коханеє,
Прощайте, кучері, личко рум’янеє".- двічі

Ой тихий Дунай, ой тихий Дунай та й бережечки зносе же,
Та й молоденький ой да новобранчик полковничка про(се).

Ой полковника просе же,
Та й пусти, пусти, ой да полковничку, із полка й додо(му).

А й із полка додому же,
Та й розплакалась, ой да розридалася дівчина за мно(ю).

Ой дівчина за мною же,
Та й нехай плаче, ой нехай плаче, нехай вона ту(же).