Ой чия ж то пшениченька (фрагмент)

Та й усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на улиці, та а й мій опізни(вся).

Та ой чого ж він опізнився, та й що дома нимає,
Та й в чистім полі край Дунаю ж, та й коня напува(є).

Та й а кінь ірже, та й води не пʼє, он дорожечку чує,
Та й десь мій милий чорнобривий та й з другою ночу(є).

Та й ночуй, ночуй, розсукин син, та й ночуй, пригортайся,
Та й а до мене, молодої, та й повік не верта(йся).

Вітер віє, вітер віє, вітер повіває,
Схиливсь козак на мо- на могилу та й вітра питає: (двічі)

«Скажи, вітер, скажи, буйний, де козацька доля?
Де ж те щастя, де ж надія, де козацька воля?» (двічі)

Вітер йому отвічає: «Знаю, знаю, знаю −
Лежить вона потоптана в зеленому гаю. (двічі)

Лежить вона потоптана сірими волами».
Схиливсь козак та й заплакав гіркими сльозами. (двічі)

Та нема гірш нікому, як тій сиротині же,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , ой при лихій годи(ні).

Та й не пригорне батько, не пригорне мати,
Та й тільки той пригорне же, та й що ду-, ой що думає брат(и).

Ой налетіли гуси же з далекого краю же,
Та зболотили воду же та й на ти-, ой на тихом Дуна(ю).

Та й бодай же ті гуси же з пірʼячком пропали,
Та як ми вдвох любилися, а січас, а січас переста(ли).

Ой любились-кохалися та як зерно в горісі же,
А січас розійшлися, та й як ту-, ой як туман по лі(сі).

Ой любились-кохалися та й як голубів пара,
А січас розійшлися же, та й як чо-, ой як чорная хма(ра).