Ой коли б той вечір, та й сонечко зайшло

Ні тучки, ні хмарки й а дощик іде,
Козак до дівчини щовечора йде,
Козак до дівчини щовечора йде.

"Добрий вечір," – каже, ще й ручку дає,
– Марусино, серце, порадуй мене,
– Марусино, серце, порадуй мене.

Маруся не чує, порад не має,
З другими жартує, жалю завдає,
З другими жартує, жалю завдає.

– Марусю, Марусю, ти така не будь,
Він тебе не любить, ти його забудь,
Він тебе не любить, ти його забудь.

Та й затоплю та в новій хаті сирими дровами. (двічі)

А й отії та й сирі дрова та й заллю водою. (двічі)

Та заллю водою,
А сам піду та й до дівчини, та й переночую. (двічі)

Ішов козак та й дорогою, стріла його дівка.
Вона стріла та й сказала: "Заріж свою жінку!"

Як прийшов же та й він додому, начав ніж точити,
Його жінка, та й як голубка ж, начала просити.

Начала просити:
"Чоловіче, та й любий дуже, погоди годину!
Ой сяду та й погодую малую дитину"

"Тоді будеш, ой жінко моя, дитя годувати,
Як я пойду та й до Дунаю ножа полоскати!"

Ох і ти грушиця моя, ой ти кудрявая ж,
Прекудрявая, кучерявая.

Ох і ти когда ти зросла, когда й виросла ж,
Я весною зойшла, лєтом виросла.

Ох і я весною зойшла, лєтом виросла ж,
На жовтенькім піску, на крутом бережку.

(Там стояла млада, поздно звечора сама,
Дожидала дружка розудалого.

Застучав, загрючав під окошком,
...)