Тече річечка невеличечка

Ой давно-давно я в батька була,
Вже ж та стежечка та й терном заросла.

Ой терном, глодом, ще й шипшиною,
Я в батька була же ще й дівчиною.

Я в батька була, як рожа цвіла,
Свекруха стала, як рожа в'яла.

Ой лечу, лечу через Гадячу,
Десь сяду - впаду же, в батенька в саду.

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

– Сестро, моя сестро, сестро-українка,
Чи привикла, моя сестро, на чужбіні жити? (двічі)

–Хоч я й не привикла, треба привикати.
Дала мати гірку долю, треба горювати. (двічі)

Мати, моя мати, де ж тебе узяти?
Чи на тебе, моя мати, маляра найняти? (двічі)

Маляра найняла, матір змалювала,
Поставила на покуті та й плакати стала. (двічі)

І вітер не віє, листя не колише,
Тільки братик до сестриці часто листа пише. (двічі)

Ой, гаю, ти гаю, густий – ни прогляну,
Чом на тобі, дубе, ой листя-, листячка нема?

А листячка немає, вітер ни колише,
Що брат до сестриці, ой рідко, рідко пісьма пиш(е).

А він пише-пише, в пісьмі він питає:
ー Чи привикла, сестро, ой у чу-, й у чужому кра(ї)?

Ой привикла, ни привикла – буду привикати,
Я в розкошах жила, ой треба, треба горе знат(и).

А пусти ж мене, милий, до броду по воду,
До броду по воду, ой до рі-, до рідного ро(ду).

А не пустю ж я, мила, до броду по воду,
Бо ти вси, ой, накажиш та й своє-, та й своєму род(у).

А бодай же, мій милий, гадина сучала,
Щоб я своєму роду правди, правди не сказала.