Прощай кохання, моє дівування

Та й усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на улиці, та а й мій опізни(вся).

Та ой чого ж він опізнився, та й що дома нимає,
Та й в чистім полі край Дунаю ж, та й коня напува(є).

Та й а кінь ірже, та й води не пʼє, он дорожечку чує,
Та й десь мій милий чорнобривий та й з другою ночу(є).

Та й ночуй, ночуй, розсукин син, та й ночуй, пригортайся,
Та й а до мене, молодої, та й повік не верта(йся).

В моєму саду айстри білі, схилили голови свої,
В моєму серцю сохнуть жили, чужою стала я й тобі. (двічі)

А як ішов ти мимо двору, я задивилась на твій стан,
Довго стояла під вербою, поки вечірній впав туман. (двічі)

Коли умру, коли зів’яну, то поховайте серед трав,
Та й посадіт ви айстру білу на моїм чорному гробу. (двічі)

Коли умру, коли зів’яну, то поховайте серед трав,
Ти вийдеш, вирвеш айстру білу, згадаєш, хто тебе кохав.