Та нема гірш нікому, як тій сиротині

Та й нема гірш нікому, та як тій... як тій сироти(ні).(двічі)

Та й ніхто не пригорне при лихій... при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне батько, та не при... не пригорне ма(ти). (двічі)

Та тіки та й пригорне та шо ду... шо думає взя(ти). (двічі)

Та й налетіли гуси та з дале... з далекого кра(ю). (двічі)

Та й зболотили воду та й на ти... на тихім Дуна(ї). (двічі)

Та й бодай же ви, гуси та з пір'ячком пропа(ли).(двічі)

Та нема гірш нікому же, та як тій, як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне ж батько же, та й не при-, не пригорне мати,
Та й не пригорне батько же, та й не при-, не пригорне ма(ти).

Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає брати же,
Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає бра(ти).

Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого краю же,
Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого кра(ю).

Ой нема гірш нікому, та як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне та й при ли…, при лихій годи(ні). (двічі)

А не пригорне батько, та не пригорне мати,
А хіба той пригорне, а й шо ду…, шо думає взя(ти). (двічі)

Ой налетіли гуси та й з далекого краю,
А зколотили воду а в тихо…, в тихому Дуна(ю). (двічі)

А бодай же ви, гуси, та з пір'ячком пропали,
Та як ми любилися, а тепер, тепер переста(ли). (двічі)

А як ми любилися, та як голубів пара,
А тепер розійшлися, а як си…, як синяя хма(ра). (двічі)

А як ми любилися, та як зерно в горісі,
А тепер розійшлися, та як ту…, як туман по лі(сі). (двічі)

Та й нема гірш нікому жи, та як тій…, як тій сироти(ні). (двічі)

Та й ніхто не пригорне жи, та й при ли..., при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне жи батько жи, та й не при..., не пригорне ма(ти). (двічі)

Та й тільки той пригорне жи, та й що й ду..., що й думає жи бра(ти). (двічі)

Ой нема гірш нікому, та як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне та й при ли…, при лихій годи(ні). (двічі)

А не пригорне батько, та й не пригорне мати,
Та хіба той пригорне, а й шо ду…, шо думає взя(ти). (двічі)

Ой налетіли гуси та й з далекого краю,
А зколотили воду а в тихо…, в тихому Дуна(ю). (двічі)

А бодай же ви, гуси, та з пір'ячком пропали,
Та як ми любилися, а тепер, тепер переста(ли). (двічі)

А як ми любилися, та як голубів пара,
А тепер розійшлися, а як си…, як синяя хма(ра). (двічі)

А як ми любилися, та як зерно в горісі,
А тепер розійшлися, та як ту…, як туман по лі(сі). (двічі)

Та й налетіли гуси та й з дале..., з далекого краю же,
Та й зболотили же воду же та й на ти..., на тихім Дуна(ї).

Та й бодай же ви же, гуси, та з пірʼя…, з пірʼячком пропали же,
Та як ви нашу же пару та й розпа…, та й розпарува(ли).

Та як ви любилися же, та як го…, як голубів пара же,
Та й тепер розійшлися же, та як чор…, як чорная хма(ра).

Та як ми любилися же та й як зер…, як зерно в горісі же,
Та й тепер розійшлися же та як ту…, як туман по лі(сі).

(Та як ми любилися же та й обо…, обоє хороші же,
Та й тепер розійшлися же, та як дрі…, як дрібнії гро(ші).

Та й усі зорі зайнялися, та й а місяць підбився,
Та й усі хлопці на улиці, та а й мій опізни(вся).

Та ой чого ж він опізнився, та й що дома нимає,
Та й в чистім полі край Дунаю ж, та й коня напува(є).

Та й а кінь ірже, та й води не пʼє, он дорожечку чує,
Та й десь мій милий чорнобривий та й з другою ночу(є).

Та й ночуй, ночуй, розсукин син, та й ночуй, пригортайся,
Та й а до мене, молодої, та й повік не верта(йся).

Прощай, кохання, моє дівування,
Вірная пташка, й хто хочить прожить,
|Вірноє брання, вірноє кохання,
Серденько і воля відхоче любить.| 2

Той мене любе, той руку целує,
Той же навколюшки смирно стоїть,
|Той мене гірше любовью вершує,
Дайте пожить міні, дайте пожить.| 2

Что за бєзумство знущаться наді мною,
Чим вам мішаєт любов дорога?
|Я вас прошу, не мішайте любити,
А предоставте мнє жизнь навсігда.| 2

Батько мене лає, матінька лає,
Слава недобра про мене біжить,
|Я не взираю на ті поговори,
Дайте пожить мені, дайте пожить!| 2