Цифровий архів фольклору

Ой сиділа дівчина край віконця,
Виглядала дівчина чорноморця: (двічі)

«Чорноморець, мамєнька, чорноморець,
Вивів мене босую на морозець. (двічі)

Вивів мене босую та й питає:
«Чи є мороз, дівчино, чи немає?». (двічі)

«Ой немає морозу, тільки одна роса,
Бо я цілу ніченьку стою боса». (двічі)

Простояла ніченьку, та й байдуже,
Бо я чорономорчика люблю дуже. (двічі)

«Ой куди ж ти, моя доню, дивилася,
Що ти в чорноморчика влюбилась?». (двічі)

«Я дивилась, мамєнька, на кімнати,
Я думала, мамєнька, панувати. (двічі)

Я думала, мамєнька, панувати,
Довелося, мамєнька, горювати. (двічі)

Довелося, мамєнька, горювати,
В чистому полечку жито жати. (двічі)

В чистому полі жито жати,
Ще й малу дитиночку колихати». (двічі)

Смутний вечір, тихий ранок, (двічі)
Десь поїхав мій козак.

Десь поїхав та й немає, (двічі)
Серце моє замира(є).

Ось він їде, а я й бачу, (двічі)
Він сміється, а я пла(чу).

Він сміється ще й моргає, (двічі)
Нагайкою коня кра(є).

Нагайкою коня крає, (двічі)
Всю країну об’їжджа(є).

Від поля до поля виросла тополя,
Ой скажи, дівчино, коли будеш моя? (двічі)

Пощитай, козаче, всі зорі на небі,
Як перещитаєш, вийду ж я за тебе. (двічі)

Ой як тяжко, важко ті зорі щитати,
А ше тяжче, важче любов забувати. (двічі)

Дрібний дощик іде, ще й дуба колише,
Козак коника веде, а дівчина кличе.

Хоч клич, хоч не клич, моє серденятко,
Взяв би я тебе за себе, так не велить батько.

(Та й не велить батько, та й уся родина,
Ой дівчина ти моя, личко, як калина.

Личко, як калина, васильками пахне,
Буду тебе цілувать, поки ти не заснеш.

Вже й націлувався, вже й намилувався,
Як у саду соловейко та й нащебетався.

Нема в саду солов'я, нема щебетання,
Нема милого мого, нема міні гуляння.

Став у саду соловей, стало щебетання,
Став мой милий прибувать, стало мні гуляння.)

Всі садочки зеленіють, одна же суха слива. (двічі)

Всі дівчата заміж ідуть, а я й не щаслива. (двічі)

Як зірву я з рожі квітку, та й пущу на воду. (двічі)

Пливи, пливи, з рожі квітка та й до мого роду. (двічі)

Пливла, пливла з рожі квітка та й на поріг стала. (двічі)

Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

Плачте, очі, плачте, карі, така ваша доля. (двічі)

Полюбила миленького, при місяці стоя.(двічі)

Перва половина - червона калина,
Друга же половина - молода дівчина. (двічі)

А в тії дівчини вишиття широке,
Почекай, дівчино, мене ці два роки. (двічі)

Ой рада, козаче, два роки чекати,
Так хоче матуся за нелюба дати. (двічі)

А в неділю вранці ше сонце не сходе,
Козак молоденький по казармі ходе. (двічі)

По казармі ходе, в рукаш шаблю носе,
Свого командира хорошенько просе. (двічі)

Командире, брате, відпусти додому,
Залишив дівчину, не доручив нікому. (двічі)

Пустю додому та й ще не самого,
Дам я на дорогу коня вороного. (двічі)

Козаченько їде, ворота минає,
А дівчина плаче, слізоньки втирає. (двічі)

Ой куда ж ти їдеш, ворота минаєш?
Я ж твоя кохана, хіба ж ти не знаєш? (двічі)

Ой не жаль міні та й ні на кого,
Тільки жаль міні на отца своєго.

На й отца своєго, ще й на родного,
Оженив мєня малолєтнього.

Малолєтнього, малоумного,
Та й взяв жінку не до любови.

Не до любови, не до розмови,
Ні снопа звʼязать, ні слова сказать.

Ні снопа звʼязать, ні слова сказать,
Сніп ізвʼяжеться, він розвʼяжеться.
Слово скажеться - не наравіться.

Та й і пішов же він у Китай-город,
Та й купив же він корабель новий.

Корабель, корабель за сто двадцать рублєй,
За сто двацать рублєй ще й з польтіною.

За сто двадцать рублєй ще й з польтиною,
Посадив жінку ще й з дитиною.

Корабель пливе, а вода реве,
А ворон краче, а дитя плаче.

Ходила, блудила по зельоному саду,
Щипала й ламала сад зельоной, виноград.

Щипала ж, ламала сад зельоной, виноград,
Кидала й бросала миленькому на кровать.

Ой кидала ж, бросала миленькому й на кровать,
Чи спиш ти, мой милой, ой чи так ти ж лежиш?

Ой чи ти ж милий спиш, ой чи так ти лежиш?
Задумав жениться, а мене бросаєш?

Ой задумав жениться, а мене бросаєш?
Женись, Бог з тобою, та бери кого хоч.

Ой женись, Бог з тобою, ой бери кого хоч,
Берьош ти красиву, та й не краще й од міня.

Ой берьош ти красиву, ой не краще й од міня,
Берьош ти багату, не багаче й од міня.

–Зайди, зайди, місяченьку, зайди за комору,
А я собі з милесеньким трошки поговорю.

–Іди, милий, додомоньку, а я зостаюсь,
Хіба піду на весілля збоку подивлюсь.

Ой як гляну ж я на тебе, а ти на мене,
Покотяться та дрібні сльози у тебе й у мене.

Як прийду жиея додому, ляжу та й умру,
А ти мені та мій миленький ізроби ж труну.

Як спускали її в яму, здвигнулась земля,
Стоїть милий та й над труною, чорний як земля.

Іде милий дорогою, спотикається,
Стоїть батько та й на порозі, усміхається.

–Бодай же ти, старий батьку, віку не дожив,
Як ти мене та з сиротою навік розлучив.

Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать),
Летів й орел через сад зелений,
Та й став і калину клю(вать).

Любив козак молоду дівчину,
Та й став її покидать,
Любив козак (парень) молоду дівчину,
Та й став її покидать.

Вона ж його ж, сволоч, отруїла,
Та й стала його питать,
Вона ж його ж, сволоч, отравила,
Та й стала його питать.

– Скажи, милой, ой скажи, чорнобривой,
Ой, чого ти зажури(вся),
– Скажи ж, милой, скажи, чорнобривой,
Ой, чого ж ти зажури(вся)?

Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві,
Чи й од меду ж, чи й од горілочки,
Чи од проклятої любві?

Од поля до поля виросла тополя,
Признавайсь, дівчино, коли будеш моя? (двічі)

Пощитай, козаче, скільки зір на небі,
Як перещитаєш, піду я за тебе. (двічі)

Щитав козак зорі, та й не дощитався,
Питав козак дівку ж, тай не допитався. (двічі)

Козаче поїде, коник марширує,
Підійди, дівчино, з коня поцілую. (двічі)

Хай тебе цілує лихая година,
Через тебе, дурню, зцуралась родина. (двічі)

Відцурався батько, відцуралась мати,
Відцурались сестри, ще й два рідних брата. (двічі)

Відцурались сестри, ще й два рідних брата,
Відцурався милий, той, що дума брати. (двічі)

Як піду я прохожуся по зельоному саду,
Ой та й по зельоному садочку,
Де мій милий проживав.

Десь мій милий прожива, ої,
Та й стукну, грюкну же та й під окошко,
Вийди, милий, й та й на совєт.

Вийди, милий, ж на совєт, ої,
Та й шо мой милой та й не виходить,
Нє совєту ж не дайот.

Нє совєту не дайоть, ої,
Та й ні совєту, та й ні отвєту,
Ласкавого слова нєт.

Ласкавого слова нєт, ої,
Та й на гулянні та й компанні
Парень дєвку цілував.

Парень дєвку цілував, ої,
Та й цілував він, ой, милував він,
Поки її же з ума звів.

Поки її з ума звів, ої,
Та й ізвів з ума та й із розума
Тай став її покидать.

Та й став її покидать, ої,
Та шо дівчині жалко стало,
Стала плакать ше й ридать.

Стала плакать ше й ридать, ої,
Та й а шо парню жалко ж стало,
Став дівчину же вговорять.

Став дівчину вговорять, ої,
Та й не плач, дівко, не плач, красна,
Не плач, розочка моя.

Не плач, розочка моя, ої,
Та шо я призов та й одбуду,
Возьму заміж за сєбя.

Понад садом, садом та пшениченка ланом,
Та пшениченка ланом, горою овес.

Горою овес, та не по правді, козаче,
Не по правді, соколе, зо мною живеш.

Зо мною живеш, а як вечір настане,
А як вечір настане, до другої йдеш.

До другої йдеш, а мені молоденькій,
А мені молоденькій жалю ой завдаєш.

Ой коли той вечір та й повечоріє,
Коли мій миленький та й до мене прийде?

Ой хоч не до мене, до моєї хати,
До того віконця, де спати лягати.

Спатоньки лягала, правдоньки питала,
Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?

Чи ти мене любиш, чи з мене смієсся?
До другої ходиш, та й не признаєсся.

І ходити буду, і любити буду,
По правді признаюсь, сватати не буду.

Єсть у мене жінка, ще й діточок двоє,
Ще й діточок двоє, похожі на мене.

Ще й діточко двоє, чорнові обоє,
Ріжуть моє серце на четверо двоє.

Ні тучки, ні хмарки й а дощик іде,
Козак до дівчини щовечора йде,
Козак до дівчини щовечора йде.

"Добрий вечір," – каже, ще й ручку дає,
– Марусино, серце, порадуй мене,
– Марусино, серце, порадуй мене.

Маруся не чує, порад не має,
З другими жартує, жалю завдає,
З другими жартує, жалю завдає.

– Марусю, Марусю, ти така не будь,
Він тебе не любить, ти його забудь,
Він тебе не любить, ти його забудь.

Ой як приїхав мій миленький з поля же,
Та й прив'язав коня до забора.

Ой та й прив'язав коня до забора же,
Сам заплакав край коника стоя:

"Ой нещаслива нам, коню, дорога же,
Засватана дівчинонька моя.

Ой коли б швидше вечора діждати й,
Пошлю людей дівчину сватати.

Ой пошлю людей дівчину сватати же,
А сам стану під вікном слухати.

Ой а сам стану під вікном слухати же,
А що буде дівчина казати".

Ой а дівчина по світлоньці ходить,
Вона свої білі ручки ломить.

Та як приїхав мій миленький з поля же,
Та й прив'язав коня же край порога.

Та й прив'язав коня же край порога же,
Ой там заплакав та й край коника стоя.

Ой там заплакав край коника стоя,
Та й рознещасна головонька моя.

Та й рознещасна головонька моя же,
Та й засватана дівчинонька ж моя.

Та й засватана дівчинонька ж моя же,
Та якби мені вечора дождати.

Та якби міні вечора дождати ж,
Та й пошлю людей дівчину сватати.

(Та й пошлю дівчину сватати,
А сам піду під вікно слухати.

А сам піду під вікно слухати,
Що буде дівчина казати.

Що буде дівчина казати,
А дівчина по світлиці ходе.

А дівчина по світлиці ходе,
Білі ручки до серденька ломе.)

Соловей мой, рання пташечка, (двічі)
Не пой рано в зельоном саду.

Не пой рано в зельоном саду, (двічі)
Бо й так тошно мені, молодцу.

Бо й так тошно мені, молодцу, (двічі)
Через тою розкрасавицю.

Не схотіла зо мною гулять, (двічі)
Та й продала свой зельоной сад.

Та й продала свой зельоной сад, (двічі)
За сто рублів ше й за п'ятдесят.

За сто рублів ше й за п'ятдєсят,
Русу косу ще й за тисячу,
А за красу ціни не зложу.

А за красу ціни не зложу, (двічі)
Шо я в батька в розкоші живу.

Шо я в батька в розкоші живу, (двічі)
А в матері на перинах сплю.

А в матері на перинах сплю, (двічі)
З братіками на улицю йду.

3 братіками на улицю йду, (двічі)
З сестрицями пісенкі пою.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою.

Іще води не набрала, стала й подумала,
За миленьким зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать "ратуйте",
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте,
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте.

Ой орав мій миленький од льоду до льоду,
Та й виорав мій миленький облуг на квасо(лю).

Посадила квасоленьку та їду додому,
Заглянула у шиночок, а милий з кумо(ю).

Хіба ж тобі, кума моя, нема дома діла,
Шо ти з моїм чоловіком в шиночку засі(ла).

Приходжу я до дому, в мене в печі дрова,
Сюди-туди повернулась — вечеря гото(ва).

Насипала вечеряти, положила ложки,
Сама сіла вечеряти, поплакала тро(шки).