Цифровий архів фольклору

Не здихай, мила, так тяжко,
Не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
Та вой да серце же кров'ю же о…, ой оболльоться,
Грудь сов'яне же я..., ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

Не здихай, мила, так тяжко,
Ой не здихай так тяжело,
А вой да хіба же тобі дру…, ой дружка жалко,
Забувай тепер його.

Забувай тепер його.
Та вой да хіба же тоді же я, ой я й забуду,
Як закроються ой глаза.

Як закроються глаза.
А вой да серце же кров'ю же о…, ой обольоться,
Грудь сов'яне же я…, ой як трава.

Грудь сов'яне, як трава.
Та вой да грудь сов'яне і ой засохне,
Нікогда не ро…, ой розцвітьот.

Нікогда не розцвітьот.
Та вой да по кладбищу я ходила,
Не боялась нічого.

Не боялась нічого.
Та вой да чого ж мені ой здєсь бояться,
Здєсь ночниї сторожа.

Здєсь ночниї сторожа.
Та вой да чого ж мені здєсь бояться,
Здєсь мой миленький лежить.

Недобрая годинонька була, як матуся свого сина й била,
Й а син неньці ой покорився, ой у ніженьки ой уклонився,
"За що ж мене, ой моя мати, би(ла)?"

"Як будеш ти мене, мати, бити, та й піду я на чужину жити,
А й піду я на чужину, ой там я же молод та й не загину,
А я ж молод, ой парень не жона(тий)."

"Ой вернися, мій сину, вернися, та в голубий жупан одягнися,
А й нехай я подивлюся, ой слізоньками ой умиюся,
Чи є кращий ой козак на Вкраї(ні)?"

Виходила всі тьомні лужечки, витоптала круті бережечки,
Та й не найшла ой сина свого, ой тільки найшла ой слідок його,
Де дитина ой рідна походи(ла).

"Ой зорву я кленовий листочок, та й накрию синовой слідочок,
Що б і пташки ой не літали, ой щоб зозулі та й не кували,
Синового ой сліду ж не топта(ли)."

О матінко-вишня, чи я в тебе лишня?
Що віддала в чужі краї, де я неприви(чна).

Ой матінко-зірко, як у строці гірко,
Куда хилять, то й хилюся, бо я всіх бою(ся).

Бо я всіх боюся,
Як піду я в чисте поле, то й не ворон кря(че).

То й не ворон кряче,
А то ж моя рідна ненька та й за мною пла(че).

Та й за мною плаче,
Як піду я понад лісом, щось у лісі ту(же).

Щось у лісі туже,
Ой то ж моя рідна ненька робити не зду(жа).

Робити не здужа,
Ой хіба ж ти, моя ненько, води не носи(ла)?

Води не носила,
Чом ти мене маленькою та й не притопи(ла)?

Та й не притопила,
Ой хіба ж ти, моя ненько, грядок не копа(ла)?

Грядок не копала,
Чо ж ти мене маленькою та й не прикопала?

Та й не прикопала,
Як піду я понад яром та й гляну в прова(лля).

Та й гляну в провалля,
Чужим діткам життя гарне, а мені горюва(ння).

Ой бочечка, та й дубовая, да ей!
Та й солодкая браженька, ой медовая.

Та й медовая, да ей!
Та з ким же тебе, бражечка, ой да будем пити?

Ей, та й буду пити, да ей!
Та й біз милого й дружечка, ой да куда же ти?.

Ей, та й куда же ти, да ей!
Та як поїхав миленькой ой під городочок.

Ей, та в городочок, да ей!
Та не на довге врем'ячко, ой да й на часочок.

Ой вишенька-черешенька, чом рясно не родиш?
Молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш?
Гей, молодая дівчинонька, чом гулять не ходиш?

Ой як мені рясно родить, як цвіт опадає?
Ой як мені гулять ходить, милий покидає?
Гей, ой як мені гулять ходить, милий покидає?

Тече річка невеличка попід осокою,
Взяла дівка нові відра, пішла за водою,
Гей, взяла дівка нові відра, пішла за водою.

Іще води не набрала, стала, постояла,
За козаком зажурилась, та й у воду впала,
Гей, за козаком зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати, та й кричать: "рятуйте!",
А дівчина отвічає: "За мной не жалкуйте!",
Гей, А дівчина отвічає: "За мной не жалкуйте!

Було б тобі жалкувати, як була малою,
А тепер же прощавайте, пливу за водою!
Гей, А тепер же прощавайте, пливу за водою!"

Ой журавко, журавко, (двічі)
Чого кричиш щоранку?

Ой як мені не кричать,(двічі)
Як високо вилітать?

Ой високо, високо (двічі)
Клєн-дерево й од води.

Ой далеко, далеко (двічі)
Отець, ненька од мене.

Ой хоть вони далеко, (двічі)
Так згадають легенько.

Тоді вони згадають, (двічі)
Як обідать сідають.

Тоді мене спом'януть, (двічі)
Як ложечки розкладуть.

Одна лишня ложечка: (двічі)
"Ой десь наша дочечка.

Ой десь наше дитятко (двічі)
Як на морі утятко".

Утя плава та й кряче, (двічі)
Дитя служе та й плаче.

Утя плава по морю, (двічі)
Дитя служе по горю.

Не дай Боже заболіть (двічі)
Та й нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать (двічі)
Та й нікому поховать.

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого кричиш та й щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо та й вилітать?

Ой високо, високо,
Ой високо, та й високо,
Клен-дерево та й од води.

Клен-дерево од води,
Як листячко ой опаде,
За водою та й попливе.

Тоді ненька згадає,
Тоді ненька згадає,
Як обідать та й сідає.

Одна лишня ложечка,
Одна лишня та й ложечка,
Та й десь моя та й донечка.

Одбилася од роду,
Одбилася од роду,
Як той камінь у воду.

Упав камінь та й лежить,
Упав камінь та й лежить,
На чужбині гірко жить.

Ой журавко, журавко,
Ой журавко, журавко,
Чого крячиш щоранку?

Ой як мені не кричать,
Ой як мені не кричать,
Як високо вилітать?

(Ой високо, високо,
Клен-дерево широко.

В клен-дерева листя є,
Десь у мене мати є.

Десь у мене мати є,
Вона ж мене згадує.

Вона мене згадує, (двічі)
Як вечерять сідає.

Як вечерять сідає,
Та й ложечки щитає.

Одна лишня ложечка є,
Десь у мене дитя є.

Десь у мене дитя є.
На чужині страдає.

Одбилося од роду,
Як той камінь у воду.

Не дай Боже заболіть,
Та нікому пожаліть.

Не дай Боже помирать,
Та нікому поховать.)

Т

Ой зайди, зайди, ти, місяцю, на ту пору,
Ой прийди, прийди, да мій милой на розмо(ву). (двічі)

Та й прийди, прийди, ти, мій милой, на розмо(ву)
Ой болить, болить, та серденько й за тобо(ю).(двічі)

Що в тебе болить, а мені байдуже,
Було б не любить, да з первого разу й ду(же). (двічі)

Ти мене любив, я в тебе вкохалася,
Ти ж сів, поїхав, да й кому я й остала(ся)? (двічі)

Ти сів, поїхав паровой машиною,
Мене покинув да з малою дитино(ю). (двічі)

Ти сів, поїхав лугами-берегами,
Мене покинув да з лихими ворога(ми). (двічі)

Ой зайди, зайди, ти, місяцю, на ту пору,
Ой прийди, прийди, да мій милой на розмо(ву). (двічі)

Та й прийди, прийди, ти, мій милой, на розмо(ву)
Ой болить, болить, та серденько й за тобо(ю).(двічі)

Що в тебе болить, а мені байдуже,
Було б не любить, да з первого разу й ду(же). (двічі)

Ти мене любив, я в тебе вкохалася,
Ти ж сів, поїхав, да й кому я й зостала(ся)? (двічі)

Ти сів, поїхав паровой машиною,
Мене покинув да з малою дитино(ю). (двічі)

Ти сів, поїхав лугами-берегами,
Мене покинув да з лихими ворога(ми). (двічі)

Ой зійди, зійди та місяць на ту гору,
Ой прийди, прийди, мій милий, на розмову. (двічі)

Ой прийди, прийди, мій милий, на розмову,
Бо й дуже болить ой серце за тобою. (двічі)

Шо в тебе болить, а у мене байдуже,
Молоденька, на кого я зосталась? (двічі)

Ти сів, поїхав паровою машиною,
Мене покинув ой з малою дитиною. (двічі)

Ти сів, поїхав та й будеш там жити,
Мене покинув, ой шо мєні робити? (двічі)

Ой зродила мати сина-сокола,
Та й не дала вирости, та й оженила. (двічі)

Та взяла невісточку не до любови,
Ні білеє личенько, ні чорні брови. (двічі)

Посилає сина в Крим-дорогу,
Нелюбу невісточку - полоти льону. (двічі)

Ой як виражала та все приказала:
"Не виполеш льону, то й не йди додому". (двічі)

Полола невістка, не виполола,
У полі невістка заночувала. (двічі)

У полі невістка заночувала,
До білого світа тополя стала. (двічі)

Як приїхав милий з Крим-дороги,
Кланявся матусі аж у самі ноги: (двічі)

"Об'їздив я, мамо, Крим і города,
Не бачив я, мамо, такого дива. (двічі)

Не бачив я, мамо, такого дива,
Щоб на нашім полі тополя зросла". (двічі)

"Ой бери ж ти, сину, гострую сокиру,
Та їдь же й у поле, рубай тополину". (двічі)

Як приїхав милий тополю рубать,
Ударив він раз - став лист опадать. (двічі)

Ударив він другий – зашаталася,
Ударив у третій - обізвалася. " (двічі)

"Не рубай же милий - я ж твоя жена,
Це ж твоя матуся таке зробила. (двічі)

Це твоя матуся таке зробила,
Що нас молоденьких розлучила". (двічі)

Ой летів орел та через море,
Та й подай мо…, ой подай море пити.

Ой подай море же пити, ой,
Ой горе ж тому коза…, ой козакові
Та й на чужби…, а й на чужбині жити.

Ой на чужбині жити, ой,
Та й ішов козак доро…, та й дорогою
Та й ой сів на, ой-ой сів на могилі.

Та ой сів на могилі, ой,
Та й сидячи на, ой на могилі
Ой сорочку, ой сорочку латає.

Ой сорочку й латає, ой,
Ой прийшла к йому дівчи…, ой дівчинонька
Та й стиха й про…, ой стиха же промовляє.

Та стиха промовляє, ой:
«Ой скажи, скажи коза…, ой козаченько
Та що сього…, ой що сьогодні за день?

Ой що сьогодні за день, ой?».
«Ой а сьогодні субо…, ой суботонька
Ой а завтра, ой а завтра неділя.

Ой а завтра неділя, ой!».
«Ой чого ж в тебе коза…, ой козаченько
Та й сорочка, та й сорочка не біла?.

Та й сорочка не біла, ой?".
«Ой не біла та й не біла, та не буде біла,
Мати стара, сестра мала, дівчина далеко.»

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

Ой матінко-вишня, чи я у вас лишня?
Шо ви мене туди дали, де я й неприви(шня).

Ой матінко-пава, тепер я пропала,
Шо ви мене туди дали, де я й не бува(ла).

Ой матінко моя, тепер я й не твоя,
Хіба тоді твоя буду, як строку й добу(ду).

Ой вийду я на гору та й крикну додому,
Вари, мати, вечеряти та й на мою долю.

Варила, варила, небагато, трошки,
Нема тобі, моя доню, ні миски, ні ло(жки).

Що миска розбилась, ложка розлупилась,
Така вже ти, моя доню, нещасна вроди(лась).

(Матінко моя, де ти долю діла?
Чи в морі втопила, чи в полі згубила?

Як у полі загубила, то піду шукати,
Як у морі затопила, буду й горювати,

Матінко моя, нащо ти вродила?
Як уродила, чом ти не втопила?

Чо у морі б утопила, камнем придушила,
Що б я й не зринала, долі нешукала)

Ой матінко-зірко, як у строку гірко,
Куди хилять, то й хилюся, бо я всих бою(ся). (двічі)

Ой матінко-пава, тепер я пропала,
Що ти мене туди дала, де я не бува(ла).

Ой матінко моя, тепер я не твоя,
Хіба ж тоді твоя буду, як строку добу(ду) .(двічі)

Ой вийду на гору та й гукну додому,
Вари, мати, вечеряти та й на мою до(лю).(двічі)

Варила, варила, небагато трошки,
Нема ж тобі, моя доню, ні миски, ні ло(жки). (двічі)

Ой матінко-зоре, яке мені горе,
Не доїсти, не допити, ні сісти спочи(ти). (двічі)

Ой на горі гречка (двічі)
Ой біло процвіта(є).

Ой біло процвітає (двічі)
А все просить-блага(є):

"Ой оддай мене, ненько, (двічі)
А в чужу дереве(ньку).

А в чужу деревеньку, (двічі)
А в велику сіме(йку).

Ой де високі хати, (двічі)
Ой де люди бага(ті).

Ой туди б я летіла, (двічі)
Ой де багато ді(ла).

Ділечко б робила, (двічі)
Ой свекрусі годи(ла).

Ой свекрусі годила. (двічі)
Часто в гості б ходи(ла)".

А вже місяць проходить, (двічі)
Дочка в гості не хо(дить).

А другий наступає, (двічі)
Дочки в гості нема(є).

"Ой запрягай, сину, (двічі)
Ой сивую коби(лу).

Та поїдем, сину, (двічі)
До дочки у го(сті).

Ой доїзжають до двору, (двічі)
Зять по двору хо(дить).

Зять по двору ходить, (двічі)
Ой сірі гуси го(нить).

Ой сірі гуси гонить, (двічі)
Ой білі ручки ло(мить).

"Ой зятю ж мій, зятю, (двічі)
А де ж моя дити(на).

А моя ж дитина, (двічі)
А твоя дружи(на)?"

"А що твоя дитина, (двічі)
А моя дружи(на).

Ой лежить в кімнаті (двічі)
На новій крова(ті).

А вже п'ята неділя, (двічі)
Як пила та ї(ла).

А третяя нічка, (двічі)
Не згасає сві(чка)".

Ой орьол, ти й орьол, ти товариш мой родной,
Ти літаєш високо, ой ти биваєш далєко.

Ти літаєш високо, ти буваєш далєко,
Чи не був ти й орьол, над моєю стороной?

Чи не був ти й орьол, над моєю стороной,
Чи не журиться моя діточка за мной?

Чи не журиться моя діточка за мной,
Вона журиться ще й печалиться.

Вона журиться ще й печалиться,
За тобою, козаком, побивається.

Ой орьол, ти, орьол, ти товаришу мой,
Чи літав ти, орьол, на Вкраїнушку домой? (двічі)

Чи летав ти, орьол, на Вкраїнушку домой,
Чи не бачив дівчиноньку, чи не журиться за мной? (двічі)

Вона журиться ше й пєчалиться,
За тобою, козаком, побивається! (двічі)