Цифровий архів фольклору

Та й ходив чумак, та й ходив бурлак,
Та й сім год по Криму, сім год по Криму.

Та не случалася та й причинонька,
Та ізроду єму, ізроду єму, ізроду єму.

Та й над битою же, та дорогою,
Та воли пасучи, воли пасучи.

(далі текст, записаний у тому ж селі в 1991 р.)
Та прислучилася та й причинонька,
Та й із Криму йдучи, із Криму йдучи.

Та й сірі ж воли та й похромали,
Та й чумак больной став, чумак больной став.

Та й болять ручки, та й болять ножки,
Та й болить голова, болить голова.

Та й бідна ж моя, та й голівонька,
Що товариша нема, товариша нема.)

Із-за гір, з-за гір вилітав сокіл,
А з-за хутора вилітало два.

А й з-за хутора вилітали два,
Один одного та й питається:

"Ой де ти бував, а й шо ж ти видав?",
"Ой шо я видав - донця вбитого.

Донця вбитого, незаритого,
А в того донця видного реберця.

А в того донця видно реберця,
Крізь реберечка росте травичка.

Кругом серденька завивається,
Ніхто до донця не признається".

Ніхто так не літає, як пташечка вгорі,
Ніхто так не страдає, як милой на войні. (двічі)

Ніхто так не страдає, як милой на войні,
Он пушки заряжає, не вспомніт обо мнє. (дві)

Він пушки заряжає, а з пушки гром гремить,
Прийшла звістка й печальная, що милой мой убит. (двічі)

Ой у полі, в полі криниця, там холодная водиця, гей!
Ой там чумак сім пар волів пасе, а з криниці напува(є).

А з криниці ж напуває, гей!
Ой чого ж ви, воли мої сірі, чом водиці ви й не п'є(те)?

Чом водиці ж ви й не п'єте? Гей!
Вже ж ви свого хазяїна та й до гробу одвезе(те).

Ай до гробу ж одвезете, гей!
Ой ви, хлопці, ви вдалі молодці, та й ввольніте мою во(лю).

Тай ввольніте ж мою волю, гей!
Ой займайте сім пар волів сірих та й гоніте ви за мно(ю).

Та й гоніте ви за мною, гей!
Нехай вони заревуть, забують, а стоячи ж надо мно(ю).

А стоячи ж надо мною, гей!
Чи не почує моя милесенька, та й ідучи за водо(ю)?

А милесенька почула, важенько здихнула, гей!
Ой коли б я та крилечка мала, всю країну обліта(ла).

Ой як пожену я воли до води,
А я сам і зайду, зайду до вдови,
А я сам і зайду, зайду до вдови.

Зайду до вдови,
Та й здоров була, вдово молода,
Та й чи не полюбиш мене молодця,
Та й чи не полюбиш мене молодця?

Мене молодця,
А я й не полюблю тебе молодця,
Бо є в тебе жінка, жінка молода,
Бо є в тебе жінка, жінка молода.

Жінка молода,
Та як прийшов він, та й він додому,
Та й бере він жінку за білу руку,
Та й бере він жінку за білу руку.

За білу руку,
Та й утопив жінку, жінку молоду,
Та й утопив жінку, жінку молоду.

Жінку молоду,
Та як прийшов він, а й він додому,
Та й падають дітки аж у ніженьки,
Та й падають дітки аж у ніженьки.

Аж у ніженьки,
Ой, тату ж, наш тату, тату, татусю,
Ой, де ж ви поділи нашу матусю,
Ой, де ж ви поділи нашу матусю?

Нашу матусю,
Ой, цитьте ж ви, дітки, дітки, не кричіть,
Та й нікому ж, дітки, дітки, не кажіть,
Та й нікому ж, дітки, дітки, не кажіть.

Дітки, не кажіт,
Та й була в вас ненька, ненька лихая,
А тепер же буде ненька другая,
А тепер же ж буде ненька другая.

Ой як пожену я воли до води,
А я сам і зайду, зайду до вдови,
А я сам і зайду, зайду до вдови.

Сидів голуб на берьозі,
А мой милой на конє,
Ой помер, помер мой мильонок,
В чужой, дальньой сторонє.

В чужой дальньой сторонє, ох,
Не журися же, моя мила,
Не здихай так тяжело.

Не здихай так тяжело,
Ох і як же тобі дружка й жалко,
Забувай січас його.

Забувай січас його,
Ох і я дружка не забуду,
Пока скроються мої глаза.

Пока скроються ж мої глаза,
Ох і серце кров'ю же оболлється,
Грудь сов'яне ж як трава.

Грудь сов'яне й як трава,
Грудь сов'яне ж, ще й посохне,
Не розцвєтєт нєкогда.

Не розцвєтєт нєкогда,
Ох і я по кладвищі гуляла,
Не боялася ж нічєго.

Не боялася нічєго,
Ох і а чого мнє здєсь бояться,
Здєсь мой милой схороньон.

Здєсь мой милой схороньон,
Ох і на йом памятнік тяжолой,
В дев’яносто ж сємь пудов.
(Ще й облито серебром.)

В дев’яносто ж сємь пудов,
…

А й через гору та й у контору, а й орел воду носе,
Та й молоденький а й новобранчик полковника про(се).

А й пусти ж мене, та й полковнику, а й із полка й додому,
Бо вже скучила, а й і змарніла дівчина за мно(ю).

А й нехай плаче, та й нехай плаче, а й нехай ще затуже,
Та й нехай же він а й новобранчик три годи послу(же).

А й служив службу, та служив другу, а й начав помирати,
Та й начав же він а й перед смертю дівчину бажа(ти).

Ой мати ж ти, мати, мати Василина,
Ой нашо ж ти рано сина оженила. (двічі)

Ой нашо ж ти рано сина оженила,
Ой на третій день невістку судила. (двічі)

Ой на третій день невістку судила,
Молодого сина в похід нарядила. (двічі)

Молодого сина в похід нарядила,
Нелюбу невістку стадо коней пасти. (двічі)

А невісточка ж пасе, пасе, завертає,
Та все теє стадо слізьми обливає. (двічі)

«Стадо ж моє стадо, стадо воронноє,
Життя моє горке та ще й молодоє. (двічі)

Ой пасіться ж, коні, коні вороннії,
Ой пройшли мої літа молодії. (двічі)

Ой їжте, коні, зеленую травку,
Ой пийте, коні, холодную воду. (двічі)

Ой пийте, коні, холодную воду,
Ой поки прийде мій милий з походу". (двічі)

А мій милий не довго барився,
На восьмий годочок назад воротився. (двічі)

На восьмий годочок назад воротився
Та й за свою милу зразу ухватився. (двічі)

«Годі ж тобі, мила, стадо коней пасти,
Та й ходім же, мила, до матері в гості». (двічі)

Що син до матері із гостинцями,
А мати до сина та із радощами. (двічі)

Сина ж посадила за тесовий стіл,
Нелюбо невістко, у порогах постій. (двічі)

Що синові налила та й зеленого вина,
Нелюбій невістці чемериці дала. (двічі)

А милий з милою вірненько любились,
Вони тим же ядом та й переділились. (двічі)

«Давай, мила, вип'ємо та й по чарочці,
Шоб нас поховали та й у парочці. (двічі)

Давай, мила, вип'ємо та й по рюмочці,
Шоб нас поховали в одній труночці». (двічі)

Що син умер у суботоньку,
Нелюба невістка у неділеньку. (двічі)

Сина ж поховали та й під церквою,
Нелюбу невістку під оградою. (двічі)

На синові посадили червону калину,
Нелюбій невістці суху тополину. (двічі)

А вєточка за вєточку зачіпається,
А мати за дітьми побивається: (двічі)

«Ой як би ж я знала та й не чарувала б,
Із своїми дітками віку б доживала». (двічі)

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою,
Взяла дівка нові відра й пішла за водою.

Іще води не набрала, стала й подумала,
За миленьким зажурилась, та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать "ратуйте",
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте,
А дівчина отвічає – за мной не жалкуйте.

Ой зіма, зіма, ти холодная,
Та й не зморозь мєня, та й ще й мого коня.

З походу йдучи, коня ведучи,
Ой, та й коня ведучи, ой зброю несучи.

Зброя ти моя, зброя ясная,
Ой, та й доля ти моя, ой рознещасная.

Як жена мужа зненавиділа,
Ой, та й повела й у сад, та й зарізала.

Не зарізала, та й замучила,
Ой, та й протів серденька та й не влучила.

(Прийшла додому, сіла за столом,
Пише пером, каже словом.

Горе, Боже, з таким мужем жить,
А ще гірше, як такого нєт.

Ой піду я в сад, та й візьму назад,
Уставай, милой, та й ходім домой.

Бо уже ж ти в саду та й належався,
Різних пташечок та й наслухавася.
Красних яблучок та й накушався.)

Шумить, гуде сосновонька,
Шумить, гуде сосновонька, плаче, туже удівонька,
Шумить, гуде сосновонька, плаче, туже удіво(нька).

Та вона плаче, ще й ридає,
Вона плаче, ще й ридає, на битий шлях поглядає,
Вона плаче, ще й ридає, на битий шлях погляда(є).

Битим шляхим чумаки йдуть,
Битим шляхим чумаки йдуть, мого мужа коня ведуть,
Битим шляхом чумаки йдуть, мого мужа коня ве(дуть).

Та ведуть коня, ще й сідельце,
Ведуть коня, ще й сідельце, заболіло моє серце,
Ведуть коня, ще й сідельце, заболіло моє се(рце).

Було літо, було літо, та й стала зима,
Як не було пригодоньки, гей, гей, та й досі нема.(двічі)

Була йому пригодонька, з Криму їдучі,
В чистім полі...

Та й забілєли й снєжки,
Ой по битой дорожкє й,
Ой по крутой горє(ей).

Ой по крутой горє да ей,
Та й помирає же тєло,
Ой козацькоє же бєло й,
Ой в чужой сторонє(ей).

Калина-малина над лугом стояла,
Чого ж ти, калина, рано присов'я(ла)?

Чого ж ти, калина, рано присов'яла,
Чи суші боїшся, чи дощу бажа(єш)?

Суші не боюся, дощу не бажаю,
Кого вірно люблю по тім помира(ю).

Ой умру я, мила, а ти будеш жива,
Та й замічай, мила, де моя моги(ла).

Шо моя могила в степу при дорозі,
В степу при дорозі жито полові(є).

В степу при дорозі жито половіє,
Жито половіє, травка зелені(є),

Шо я теє жито та й повижинаю,
Шо я тую травку та й повирива(ю).

Шо я тую травку та й повириваю,
А я ж ту могилу сама розкопа(ю).

А я ж ту могилу сама розкопаю,
Із милого кості та й повибира(ю).

Із милого кості та й повибираю,
Шовковим платочком поперетира(ю).

Шовковим платочком поперетираю,
Жовтеньким пісочком попересипа(ю).

Жовтеньким пісочком попересипаю,
Кленовим листочком попереклада(ю).

Летів орел через сад зелений, а й став калину кльовать,

Любив козак молоду дівчину, та й став її покидать. (двічі)

Вона взяла його отруїла, та й стала його питать. (двічі)

Скажи, милий, скажи голуб сивий, Ой чого ж ти заболів? (двічі)

Сам не знаю, за що я стадаю, так прідьоцца помирать. (двічі)

Та ой чия ж то ж ой пшениченька ж та й шо довгії же гони?

Та шо довгії гони ж,
Та ой чиї ж ой сірі ж воли ж та й по горі ходили?

Та й по горі ходили ж,
Та ой то ж того ж ой козаченька ж та й шо ми й утрьох любили.

Не палайте, сухі дрова, бо заллю водою,
Не втішайтесь, та й воріженьки, ой моєю бідою. (двічі)

А я твою та бідоньку та й перебідую,
Як піду я ой до дівчини, та й переночую. (двічі)

Як прийшов він до дівчини: "Одкрой, дівко, двері!",
Дівка стала, ой одказала: "Ой заріж жінку вперше!"

(Прийшов він додому, став ножа гострити,
Його жінка, як голубка, почала просити.

"Не ріж мене, мій миленький, хоч одну хвилину,
Поки сяду погодую малую дитину!"

"Тоді будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножа полоскати!"

А сусіди, не вороги, дали неньці знати,
Біжить ненька, ....... як рибонька в'яла?)

Ой по горі бавіночок слався,
А вдовин син розпивсь-розгуля(вся).

Ізтоптав-зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку Маруси(ну).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю го(нить).

Марусина на хвилю ступила,
Мати сина насильно жени(ла).

Мати сина насильно женила,
Оженивши, невістку суди(ла).

Сяка-така дрімлива невістка,
А ше к тому не хоче роби(ти).

(Наїлася, пішла лягла спати,
А за нею свекруха, не мати.

Вставай дочка, годі тобі спати,
Дій корови, що від батька нагнала
І ще й ті вівці, що мать дарувала)

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадь, мати, чим жінку карати?

Іди, синку, на ярмарок пішки,
Купи, синку, ремінниї вішки.

А ще й к тому дротяну нагайку,
Та й бий жінку з вечора до ранку.

Із вечора нагайка гуділа,
А до утра мила одубіла.

Ой ти, мати, порадниця хати,
Порадила, чим жінку карати,
Порадь, мати, де її дівати?

Сідлай, синок, булану кобилу,
Та їдь, синок, по її родину.

А питатимуть чого руки сині,
А питатимуть чого ноги сині?
А ти скажеш, воли задавили.

Раз козак у поход собирався, вороного коня осідлав, (двічі)
Коло його дівчина стояла, він дівчину свою вговоряв: (двічі)

«Не журись ти, моя чорнобрива, я з кривавого бою вернусь, (двічі)
Як не прийме сирая могила, я й навіки твоїм остаюсь!». (двічі)

Раз дівчина в постелі лежала, лиха звістка до неї прийшла, (двічі)
Що: «Козак у бою та й загинув, зоставайся, дівчино, сама!». (двічі)