Раз козак у поход собирався

Під вишнею-чирешнею я з милим стояла,
Ой чого ж я сумна стала, як з милим розсталась?
Еей, чого ж я сумна стала, що з милим розсталась

Сіда милий у машину, їде в Москівщину,
А дівчині атвічає: «Я тебе покину».
Еей, а дівчині атвічає: «Я тебе покину».

Привикайте, карі очі, сами ночувати,
Хоч привикли не привикли – треба привикати.
Еей, хоч привикли не привикли – треба привикати.

Чорнявого не забуду, з русим спать не ляжу,
Як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.
Еей, як згадаю й чорнявого, та й гірко заплачу.

Тече річка невеличка понад слободою,
Взяла дівка нові відра – пішла за водою.
Еей, взяла дівка нові відра – пішла за водою.

Іще й води не набрала, стала постояла,
Й за козаком зажурилась та й у воду впала.
Еей, за козаком зажурилась та й у воду впала.

Біжить батько, біжить мати і кричать: «Рятуйте!»,
А дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».
Еей, а дівчина отвічає: «За мной не жалкуйте».

Було б тоді жалкувати, як була мала я,
А тепер передо мною й могила сирая.
Еей, а тепер передо мною й могила сирая.

Вернувсь козак з Москівщини та й питає роду:
«А де ж тая й дівчинонька, шо упала в воду?
Еей, а де ж тая й дівчинонька, що упала в воду?»

Нема тії дівчиноньки, осталась дитина,
Хитається по всім світі, бідна сиротина.
Єей, хитається по всім світі, бідна сиротина.

Ніхто так не літає, як пташечка вгорі,
Ніхто так не страдає, як милой на войні. (двічі)

Ніхто так не страдає, як милой на войні,
Он пушки заряжає, не вспомніт обо мнє. (дві)

Він пушки заряжає, а з пушки гром гремить,
Прийшла звістка й печальная, що милой мой убит. (двічі)

На что мне тройка почтовая, когда я править не могу,
На что мне девушка другая, когда я перваю люблю. (дважды)

Не мог я с ней налюбоваться, не мог от сердца оторвать,
Но пришло времечко расстаться, последний раз поцеловать. (дважды)

Прощай подушка пуховая, прощай, железная кровать,
Прощай девченка молодая, я еду .....воевать