Ніхто так не літає, як пташечка вгорі

На что мне тройка почтовая, когда я править не могу,
На что мне девушка другая, когда я перваю люблю. (дважды)

Не мог я с ней налюбоваться, не мог от сердца оторвать,
Но пришло времечко расстаться, последний раз поцеловать. (дважды)

Прощай подушка пуховая, прощай, железная кровать,
Прощай девченка молодая, я еду .....воевать

Із-за гір, з-за гір та вилітав сокіл,
А із-за терна вилітало два.

А із-за терна та вилітало два,
Сокіл сокіла братом назива.

Ой, ти брат, сокіл та високо літав,
А скажи, брате, що ти там видав?

Ой, я там видав зелене жито,
А в зеленім житі козака вбито.

Ой, вбито, вбито та не теперечки,
Ой, проросла трава крізь реберечка.

(А над козаком три ластівочки,
Три ластівочки, три голубочки,
Де мати плаче – річечка біжить,
Де сестра плаче – криниця стоїть,
Де мила плаче – там роси нема.)

На узвишші, за гаєм зеленим,
Де солдат ціла рота полягла,
Якась жінка у чорному всьому,
Наче крук, серед мертвих брела.

Ось уздріла вона офіцера,
Стала чоботи з нього знімать,
Потривоживши рани глибокії,
Став він жинку лихую благать.

“Не знімай, я прошу, я благаю,
Бо від ран же так тяжко мені.
Я напевне тобі відгадаю,
Що й у тебе є син на війні.”

“Правду кажеш, є в мене синочок,
І його дуже жалко мені.
Служить в армії він лейтенантом,
Ну а чоботи нащо тобі?”

Зняла чоботи, здерла шинелю,
І не глянувши навіть в лице,
Пішла крадучись жінка-злодійка
У своє невеличке сільце.

А на ранок старий стару хвалить,
Добрий одяг йому здобула.
А ось гроші, якісь документи
У кармані у нього знайшла.

Розгорнула, а там фотокартка,
І у розпачі крикнула вона:
“Ой, прости ж мене, рідний синочку,
Що тебе твоя мати роздягла.”

У неділю всі дзвони дзвонили,
У неділю всі дзвони гули.
То героя того хоронили,
А злодійку до суду вели.