When my dear one left

Як поїхав мій миленький в Польшу на войну,
Зоставив він Марусину й нездоровую. (двічі)

Ліг він спати на кроваті, сниться йому сон,
Що з правого й рукавонька й вилетів(и) сокол. (двічі)

То не сокіл, то не ясний - то правда моя,
Твоя й жінка й Марусинина й сина й родила. (двічі)

У дванадцять часов ночі сина родила,
А в чотири часа ночі й жизнь покон(и)чила. (двічі)

Як поїхав мій миленький, в Польщу на войну
|Та й заставив ой Марусину нездоровую.| 2

Ліг він спати на кроваті, сниться йому сон,
|Що з правого ой рукавонька вилетів сокол.| 2

Ой не сокіл то, не сизий, то правда твоя,
|Твоя жінка, ой Марусина, сина родила.| 2

О дванадцять часов ночі сина родила,
|А в чотири ой часа ночі жизнь покончіла.| 2

Буду гнати коня риссю і вдень, і вночі,
|Щоб застати ой Марусину при яркій свєчі.| 2

Розступіться, люди добрі, дайте мені стать,
|Я хоч мертву ой поцелую та й буду ховать.| 2

Розступились люди добрі, дали йому стать,
|Цилував він, ой милував він, та й стали ховать| 2

Як поїхав козаченька в Польшу на війну,
Він аставив Марусину не здароваю. (двічі)

– Ляжу спати на кроваті, сниться мені сон,
Що з правого рукавонька вилетів сакол. (двічі)

– То ж не сокіл, то ж не ясний, то ж твая судьба,
Твоя жінка Марусинка сина родила. (двічі)

У двінадцать часів ночі сина раділа,
А в чотири часа ночі жизь пакончіла. (двічі)

– Вставай, вставай, Марусина, годі ж тобі спать,
Расплакався син маленький – треба годувать. (двічі)

Раступіться, добри люді, дайте мені стать,
Пацилую неживую та й несіть хавать. (двічі)

Харанілі в тьомну яму – лопнула труна,
Маладенький казаченька тронувся ума. (двічі)

Затоплю я нову хату сирими дровами,
Тяжко-важко в світі жити поміж ворога(ми). (двічі)

А мій мілій чорнобривій до другої ходе,
Вона йому направляє: «Заріж свою жі(нку)!» (двічі)

Як приходе він додому, став ножі точити,
Його жінка, як голубка, до його проси(ти). (двічі)

«Ой ти, милій, голуб сивій, підожди годину,
Поки візьму погодую малую дити(ну)!» (двічі)

«Ой не буду я годити ні одну хвилину,
Тоді будеш годувати, як в землі лежа(ти)!» (двічі)

А сусіди, добрі люди, дали неньці знати,
«Іди, ненько, йди, старенька, дочку й наряжа(ти)!» (двічі)

«Ой ти доню, моя доню, шо ж ти наробила?
Шо ти своїх малих діток та й посироти(ла)!» (двічі)

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, шо жонатих лю(бе)!» (двічі)

Де ж та нивка колосиста, шо нас прогодує?
Де ж той батько, де ж та мати, зодягне, зобу(є)?
Де ж той батько, де ж та ненька, зодягне, зобу(є)?

Коваль, коваль, коваль, коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чом не куєш рано-пораненько,
Чи й у тебе заліза немає?

Чи й у тебе заліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене заліза доволі,
Єсть у мене дівка до любові.

Вона ж мені слави наробила ,
Ще й співночі сина спородила.

Ще й співночі сина спородила,
А на ранок в криницю носи(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб замело стежки та й дорожки.

Щоб замело стежки та дорожки,
Щоб не знали прокляті ворожки.

Щоб не чули, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я й носила.

Щоб не знали, кого я й носила,
Я носила козацького сина.

На край села жила вдова,
Девʼять синів та й вона імєла. (двічі)

Девʼять синів та й вона імєла,
Дісятую та й дочку Галю. (двічі)

Сини зросли та в розбій пішли,
Дочку Галю та й заміж віддали. (двічі)

Дочку Галю та й заміж дали,
За купчика, за крамарчика. (двічі)

Як поїхали та й крамарювати,
В чистім полі стали ночувати. (двічі)

Щось у лісі вой да зашумєло,
В чистім полі та й загуркотіло. (двічі)

Крамарь каже, що то грім гримить,
Галя каже: «То розбій біжить!»

Як наїхали та розбійники,
Воно того крамаря убили. (двічі)

Вони того крамаря убили,
Сестру Галю та й з собой узяли. (двічі)

Розбійники стали спочивати,
Найменьший брат став Галю питати. (двічі)

Розпитавши, зразу закричали,
«Вставай, браття, що ми наробили! (двічі)

Вставай, браття, що ми наробили!
Сестру Галю та й осиротили!» (двічі)