When a Cossack went to Poland for war

Як поїхав мій миленький в Польшу на войну,
Зоставив він Марусину й нездоровую. (двічі)

Ліг він спати на кроваті, сниться йому сон,
Що з правого й рукавонька й вилетів(и) сокол. (двічі)

То не сокіл, то не ясний - то правда моя,
Твоя й жінка й Марусинина й сина й родила. (двічі)

У дванадцять часов ночі сина родила,
А в чотири часа ночі й жизнь покон(и)чила. (двічі)

Як поїхав мій миленький, в Польщу на войну
|Та й заставив ой Марусину нездоровую.| 2

Ліг він спати на кроваті, сниться йому сон,
|Що з правого ой рукавонька вилетів сокол.| 2

Ой не сокіл то, не сизий, то правда твоя,
|Твоя жінка, ой Марусина, сина родила.| 2

О дванадцять часов ночі сина родила,
|А в чотири ой часа ночі жизнь покончіла.| 2

Буду гнати коня риссю і вдень, і вночі,
|Щоб застати ой Марусину при яркій свєчі.| 2

Розступіться, люди добрі, дайте мені стать,
|Я хоч мертву ой поцелую та й буду ховать.| 2

Розступились люди добрі, дали йому стать,
|Цилував він, ой милував він, та й стали ховать| 2

Як поїхав мій миленький в Польшу на вайну,
Та й аставив Марусину ни здаровую. (двічі)

Лягав спать на кравать, сниться йому сон,
Шо с правого рукавонька вилітав сакол. (двічі)

– То ж не сокіл, то не ясний, то правда твая,
Твоя жінка Марусина сина родила. (двічі)

– У двенадцать часів ночі сина родила,
А в читирі часа ночі жисть пакончила. (двічі)

Як приїхав мій миленький з поля ж,
Та й привязав коня ж ой коня й до калона.

Прив’язав коня до калона,
Та й сам заплакав ой край коника стоя.

Край коника стоя,
Та й нещаслива нам коню дорога ж,
Та й лежить мила больна, нездорова.

"Та продай, милий, коня вороного же,
Та й набери, милий, полотна лляного.

Поший, милий, додільну сорочку,
Та сховай мене в вишневім садочку.

Та викопай, милий, глибокую яму,
Ой сховай мене, як рідную маму.

Та посади, милий, червону калину!"
Ой на калині сизий ворон кряче.

(На калині сизий ворон кряче,
А на Вкраїні сиротина плаче.

"Та виломи, милий, із калини квітку,
І забав, забав, маленьку сирітку".

Другу неділю шось по садочку ходе,
Другу милу за рученьку воде.

(А вона питає)

"Що ж це, милий, що ж це за могила,
Що я об ню білу ножку збила?"

"Та це ж, мила, тая могила,
Де схована моя перва мила!"

"Було б тобі, милий, коня не продавати,
Було б тобі, милий, полотна не брати.

Було б тобі, милий, в саду не ховати,
Було б тобі, милий, за садом сховати

"Ой добре ж, мила, шо так зговорила,
Тепер буду знати, як другу ховати!"

Затоплю я нову хату сирими дровами,
Тяжко-важко в світі жити поміж ворога(ми). (двічі)

А мій мілій чорнобривій до другої ходе,
Вона йому направляє: «Заріж свою жі(нку)!» (двічі)

Як приходе він додому, став ножі точити,
Його жінка, як голубка, до його проси(ти). (двічі)

«Ой ти, милій, голуб сивій, підожди годину,
Поки візьму погодую малую дити(ну)!» (двічі)

«Ой не буду я годити ні одну хвилину,
Тоді будеш годувати, як в землі лежа(ти)!» (двічі)

А сусіди, добрі люди, дали неньці знати,
«Іди, ненько, йди, старенька, дочку й наряжа(ти)!» (двічі)

«Ой ти доню, моя доню, шо ж ти наробила?
Шо ти своїх малих діток та й посироти(ла)!» (двічі)

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, шо жонатих лю(бе)!» (двічі)

Де ж та нивка колосиста, шо нас прогодує?
Де ж той батько, де ж та мати, зодягне, зобу(є)?
Де ж той батько, де ж та ненька, зодягне, зобу(є)?

Коваль, коваль, коваль, коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чом не куєш рано-пораненько,
Чи й у тебе заліза немає?

Чи й у тебе заліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене заліза доволі,
Єсть у мене дівка до любові.

Вона ж мені слави наробила ,
Ще й співночі сина спородила.

Ще й співночі сина спородила,
А на ранок в криницю носи(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб замело стежки та й дорожки.

Щоб замело стежки та дорожки,
Щоб не знали прокляті ворожки.

Щоб не чули, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я й носила.

Щоб не знали, кого я й носила,
Я носила козацького сина.