In the midst of steep Carpathian mountains

Як було мнє лєт сімнадцять, то я й не знала й нічєво.

То я й не знала нічого,
А як настало ж восімнадцять, я й полюбила ж й одного.

Я й полюбила одного,
Ой полюбила ж отакого, що сама себе прокляла.

Що сама себе прокляла,
Ой он уєхал, мєня бросіл, іще й малютку на руках.

Іще й малютку на руках,
А ту малютку ж звуть Анютка, вона й похожа ж на нєго.

Вона похожа на нєво,
Ой вона схожа ще й похожа, уся походочка єго.

Ой там за горою, там бої ідуть,
Санітари спєшно раняних несуть. (двічі)

Ой там старий батько окопи копав,
Він здалека бачив як боєц упав. (двічі)

Він здалека бачив як боєц упав,
Підійшов він ближче - син його лежав. (двічі)

"Чи ти, сину, раняний, чи вбитий лежиш,
Чом до мене, сину, ти не говориш?". (двічі)

"Я, батьку, не раняний, я вбитий лежу,
Возьми штири доски, збий дубовину." (двічі)

Оце ж тобі слава, оце ж тобі честь,
Висока могила, дерев'яний хрест. (двічі)

Любов-кохання, мов той цвіт, що зрання розпускає,
Нима мителиків вгорі, що так собі літають.
Так збережи своє серце, щоб не кохалися зрання,
Бо зацвітуть сади весною, не вернеться кохання.
Так збережи своє серце, щоб не кохалися зрання,
Бо зацвітуть сади весною, не вернеться кохання.

Сижу я край віконечка, на зорі поглядаю,
Сижу я край віконечка і все собі думаю,
Чі прийде милий мій чі ні, що часто так міні сниться,
Прихожу ближче до вікна, а він стоїть сміється.
Чі прийде милий мій чі ні, що часто так міні сниться,
Прихожу ближче до вікна, а він стоїть сміється.

Ага, мила, ага, мила, як тяжко виглядати.
Уста твої поморились, личенька не впізнати.
Так дай, мила, уста свої, так дай нехай поцилую,
Бо грудь моя дуже палка, любов до тебе я чую.
Так дай, мила, уста свої, так дай нехай поцилую,
Бо грудь моя дуже палка, любов до тебе я чую.