Ой ковалю, коваль, коваленко

Коваль, коваль, коваль, коваленко ж,
Чом не куєш желіза тонень(ко)?

Чом не куєш желіза тоненько ж,
Чи й у тебе желіза нема?

Чи й у тебе желіза немає,
Чи й у тебе сталі не хвата?

Єсть у мене желіза вдоволі ж,
Єсть у мене дівка до любо(ві).

Вона мені горя наробила ж,
Що звечора й постіль постели(ла).

Що й звечора постіль постелила ж,
А з півночі сина спороди(ла).

А з півночі сина спородила,
На світанку в криницю зноси(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу ж,
Щоб криниця й до дна вимерзла.

Ой дай, Боже, снігу та морозу ж,
Щоб замело й стежки та доро(жки).

Щоб замело стежки та дорожки ж,
Щоб не взнали прокляті воро(жки).

Щоб не взнали, куди я ходила ж,
Щоб не взнали, кого я й носи(ла).

Ой ковалю, коваль, коваленку. (двічі)

Чом не куєш рано-пораненько? (двічі)

Чи й у тебе жиліза немає? (двічі)

Єсть у мене жиліза доволі. (двічі)

Єсть у мене дівка до любови. (двічі)

(Вона ж мені слави наробила.

Вона мені дитя породила,
А співночі в криниці втопила.
Пошли, Боже, снігу і морозу,
Щоб не знали сусіди й вороги,
Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила.
Я ж любила козацького сина,
Я ж думала, що він син козацький,
А він, сукин син, циганський.)

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не встаєш рано-пораненько?

Чом не встаєш рано-пораненько,
Чом не куєш желізо тоненько?

Чи й у тебе сталі не хватає,
Чи у тебе дівчини немає?

Єсть у мене сталі удоволі,
Єсть у мене дівка й до любові.

Вона ж мені горя наробила,
Із вечора постіль постелила.

Із вечора постіль постелила,
Опівночі сина спородила.

Опівночі сина спородила,
До схід сонця в криниці втопила.

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб криниця до дна вимерзала.

Щоб криниця до дна вимерзала,
Щоб дитина та й не виринала.

Коваль, коваль, коваль, коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чом не куєш рано-пораненько,
Чи й у тебе заліза немає?

Чи й у тебе заліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене заліза доволі,
Єсть у мене дівка до любові.

Вона ж мені слави наробила ,
Ще й співночі сина спородила.

Ще й співночі сина спородила,
А на ранок в криницю носи(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб замело стежки та й дорожки.

Щоб замело стежки та дорожки,
Щоб не знали прокляті ворожки.

Щоб не чули, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я й носила.

Щоб не знали, кого я й носила,
Я носила козацького сина.

Ой ти коваль, коваль-коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Ой чи в тебе жаліза немає,
Ой чи в тебе сталі нехватає?

Єсть у мене жалізо й станина,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Которая слави наробила.

Шо звечора дитину родила,
Опівночі в криницю носила.

Опівночі в криницю носила,
А досвіту з вітром говорила.

Ой ви вітри, холодни й буйниї,
Да занесіть всі стежки-доріжки.

Да занесіть всі стежки-дороги,
Шоб не знали сусіди-вороги.

Шоб не знали, куди я ходила,
Шоб не знали, кого я носила.

Та й налетіли гуси та й з дале..., з далекого краю же,
Та й зболотили же воду же та й на ти..., на тихім Дуна(ї).

Та й бодай же ви же, гуси, та з пірʼя…, з пірʼячком пропали же,
Та як ви нашу же пару та й розпа…, та й розпарува(ли).

Та як ви любилися же, та як го…, як голубів пара же,
Та й тепер розійшлися же, та як чор…, як чорная хма(ра).

Та як ми любилися же та й як зер…, як зерно в горісі же,
Та й тепер розійшлися же та як ту…, як туман по лі(сі).

(Та як ми любилися же та й обо…, обоє хороші же,
Та й тепер розійшлися же, та як дрі…, як дрібнії гро(ші).