Ой ковалю, коваль, коваленко

Коваль, коваль, коваль, коваленко ж,
Чом не куєш желіза тонень(ко)?

Чом не куєш желіза тоненько ж,
Чи й у тебе желіза нема?

Чи й у тебе желіза немає,
Чи й у тебе сталі не хвата?

Єсть у мене желіза вдоволі ж,
Єсть у мене дівка до любо(ві).

Вона мені горя наробила ж,
Що звечора й постіль постели(ла).

Що й звечора постіль постелила ж,
А з півночі сина спороди(ла).

А з півночі сина спородила,
На світанку в криницю зноси(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу ж,
Щоб криниця й до дна вимерзла.

Ой дай, Боже, снігу та морозу ж,
Щоб замело й стежки та доро(жки).

Щоб замело стежки та дорожки ж,
Щоб не взнали прокляті воро(жки).

Щоб не взнали, куди я ходила ж,
Щоб не взнали, кого я й носи(ла).

Ой ковалю, коваль, коваленку. (двічі)

Чом не куєш рано-пораненько? (двічі)

Чи й у тебе жиліза немає? (двічі)

Єсть у мене жиліза доволі. (двічі)

Єсть у мене дівка до любови. (двічі)

(Вона ж мені слави наробила.

Вона мені дитя породила,
А співночі в криниці втопила.
Пошли, Боже, снігу і морозу,
Щоб не знали сусіди й вороги,
Щоб не знали, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я любила.
Я ж любила козацького сина,
Я ж думала, що він син козацький,
А він, сукин син, циганський.)

Ой ковалю, коваль, коваленко,
Чом не встаєш рано-пораненько?

Чом не встаєш рано-пораненько,
Чом не куєш желізо тоненько?

Чи й у тебе сталі не хватає,
Чи у тебе дівчини немає?

Єсть у мене сталі удоволі,
Єсть у мене дівка й до любові.

Вона ж мені горя наробила,
Із вечора постіль постелила.

Із вечора постіль постелила,
Опівночі сина спородила.

Опівночі сина спородила,
До схід сонця в криниці втопила.

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб криниця до дна вимерзала.

Щоб криниця до дна вимерзала,
Щоб дитина та й не виринала.

Коваль, коваль, коваль, коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Чом не куєш рано-пораненько,
Чи й у тебе заліза немає?

Чи й у тебе заліза немає,
Чи й у тебе сталі не хватає?

Єсть у мене заліза доволі,
Єсть у мене дівка до любові.

Вона ж мені слави наробила ,
Ще й співночі сина спородила.

Ще й співночі сина спородила,
А на ранок в криницю носи(ла).

Ой дай, Боже, снігу та морозу,
Щоб замело стежки та й дорожки.

Щоб замело стежки та дорожки,
Щоб не знали прокляті ворожки.

Щоб не чули, куди я ходила,
Щоб не знали, кого я й носила.

Щоб не знали, кого я й носила,
Я носила козацького сина.

Ой ти коваль, коваль-коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Ой чи в тебе жаліза немає,
Ой чи в тебе сталі нехватає?

Єсть у мене жалізо й станина,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Которая слави наробила.

Шо звечора дитину родила,
Опівночі в криницю носила.

Опівночі в криницю носила,
А досвіту з вітром говорила.

Ой ви вітри, холодни й буйниї,
Да занесіть всі стежки-доріжки.

Да занесіть всі стежки-дороги,
Шоб не знали сусіди-вороги.

Шоб не знали, куди я ходила,
Шоб не знали, кого я носила.

Та й по горі барвіночок слався,
А вдовин син розпивсь, розгуля(вся).

А вдовин син розпивсь, розгулявся,
Втоптав, зламав червону кали(ну).

Втоптав, зламав червону калину,
Ізвів з ума дівку й Маруси(ну).

Ізвів з ума дівку Марусину,
Марусина по бережку же хо(де).

Марусина по бережку ходе,
А за нею вітер хвилю же но(се).

А за нею вітер хвилю носе,
Марусина на хвилю ступи(ла).

Марусина на хвилю ступила,
Мати синка насильно жени(ла).

Мати синка насильно женила,
На другий день невістку судила.

На другий день невістку судила,
Сонливая, дрімлива неві(стка).

Сонливая, дрімлива невістка,
А ше й к тому не вміє роби(ти).

А ше к тому не вміє робити,
Ше й до мого сина говори(ти).