Ой на горі цигани стояли

Вітер з поля, хвиля з моря,
Вой да довела же любов до горя. (двічі)

Світ головонька кружиться,
Вой да й на плєчах орьол садітця. (двічі)

Ой ти, орел сизокрилой,
Ой да скажи правдоньку, де мой милой? (двічі)

Що мой милой на роботі,
Ой да у літєйному й заводі. (двічі)

Шо він робе, виробляє?
Вой да мідні трубоньки виливає. (двічі)

Пішла слава по заводу,
Вой да пішла славонька по народу. (двічі)

А я славоньки не боюся,
Вой да й на тій дівчині оженюся. (двічі)

Та й налетіли гуси та й з дале..., з далекого краю же,
Та й зболотили же воду же та й на ти..., на тихім Дуна(ї).

Та й бодай же ви же, гуси, та з пірʼя…, з пірʼячком пропали же,
Та як ви нашу же пару та й розпа…, та й розпарува(ли).

Та як ви любилися же, та як го…, як голубів пара же,
Та й тепер розійшлися же, та як чор…, як чорная хма(ра).

Та як ми любилися же та й як зер…, як зерно в горісі же,
Та й тепер розійшлися же та як ту…, як туман по лі(сі).

(Та як ми любилися же та й обо…, обоє хороші же,
Та й тепер розійшлися же, та як дрі…, як дрібнії гро(ші).

Пасла дівка воронії коні,
Пасуючи, коней погубила.

Пасуючи, коні погубила,
Шукаючи, сама заблудила.

Приблудила к зеленому гаю,
«Ой тут же я дорожки не знаю!»

Приблудила к зеленому дубу,
«Ой тут же я й ночувати буду.

Я думала, шо дуб зелененький,
Коло ж стояв козак молоденький».

«Здорові були, парні молодії,
Чи не бігли сюди ж коні воронії?»

«Бігли, бігли, не знаєм якії,
Скажи ж, дівко, яка в них прикмета?»

«Чорним шовком позапутувані,
Сріблом-золотом позаноздувані!»

«Загадаємо тобі чотирі загадки,
Відгаєш – тоді коні найдем.

Ой шо біжит ой біз повода?
Ой шо ж горит та й біз полемʼя?

Ой шо горит та й біз полемʼя?
Ой шо ж росте та й біз коріння?

(Ой шо ж росте та й біз коріння?
А що цвіте літо й зіму?)».

«Вода та й біжить та й біз повода,
Зоря ж горит та й біз полимʼя.

Зоря горит та й біз полимʼя,
Камінь росте ж та й біз коріння.

(Камінь росте та й біз коріння,
Сосна цвіте літо й зіму».

«Якби ж ти, дівко, коней не губила,
То ти б з нами та й не говорила!»