Як жила удова на край села

По базарю ж та й ходила,
Та двох купчечків любила,
Вон да двох купчечків любила.

Двох купчечків а й любила же,
А й двох синочків зродила,
Вон да двох синочків зродила.

Двох синочків а й зродила,
А в лавочку ступила,
Вон да й у лавочку ступила.

У лавочку та ступила,
Китаєчку купила,
Вон да китаєчку купила,

Китаєчку та й купила,
Своїх діток сповила,
Вон да своїх діток сповила.

Своїх діток та й сповила,
Та й на Дунай однесла,
Вон да та й на Дунай однесла.

Та на Дунай однесла,
Та в карабель поклала,
Вон да та в карабель поклала.

(А ти новий карабель,
Колиши моїх дітей,
А ти, жовтенький пісок,
Нагодуй моїх діток,
А ти густенький очерет,
Колиши моїх дітей.
Заріклася удова,
На двадцять год води брать,
А в двадцятому году,
Іде вдова по воду,
Стала вдова воду брать,
Став карабель припливать,
Один сидить читає,
Другий сидить співає,
І в вдовоньки питає,
Удовонько молода,
Чи ти підеш за меня?
Я сама за тебе йду,
За другого доч даю,
Які ж тепер попи стали,
Що сестру з братом ізвінчали?
Іди, сестро, горою,
А я піду другою,
Будуть люди ....вати,
Будуть з нас гріхи збирати.)

На край села жила вдова,
Девʼять синів та й вона імєла. (двічі)

Девʼять синів та й вона імєла,
Дісятую та й дочку Галю. (двічі)

Сини зросли та в розбій пішли,
Дочку Галю та й заміж віддали. (двічі)

Дочку Галю та й заміж дали,
За купчика, за крамарчика. (двічі)

Як поїхали та й крамарювати,
В чистім полі стали ночувати. (двічі)

Щось у лісі вой да зашумєло,
В чистім полі та й загуркотіло. (двічі)

Крамарь каже, що то грім гримить,
Галя каже: «То розбій біжить!»

Як наїхали та розбійники,
Воно того крамаря убили. (двічі)

Вони того крамаря убили,
Сестру Галю та й з собой узяли. (двічі)

Розбійники стали спочивати,
Найменьший брат став Галю питати. (двічі)

Розпитавши, зразу закричали,
«Вставай, браття, що ми наробили! (двічі)

Вставай, браття, що ми наробили!
Сестру Галю та й осиротили!» (двічі)