Як жила удова на край села

По базарю ж та й ходила,
Та двох купчечків любила,
Вон да двох купчечків любила.

Двох купчечків а й любила же,
А й двох синочків зродила,
Вон да двох синочків зродила.

Двох синочків а й зродила,
А в лавочку ступила,
Вон да й у лавочку ступила.

У лавочку та ступила,
Китаєчку купила,
Вон да китаєчку купила,

Китаєчку та й купила,
Своїх діток сповила,
Вон да своїх діток сповила.

Своїх діток та й сповила,
Та й на Дунай однесла,
Вон да та й на Дунай однесла.

Та на Дунай однесла,
Та в карабель поклала,
Вон да та в карабель поклала.

(А ти новий карабель,
Колиши моїх дітей,
А ти, жовтенький пісок,
Нагодуй моїх діток,
А ти густенький очерет,
Колиши моїх дітей.
Заріклася удова,
На двадцять год води брать,
А в двадцятому году,
Іде вдова по воду,
Стала вдова воду брать,
Став карабель припливать,
Один сидить читає,
Другий сидить співає,
І в вдовоньки питає,
Удовонько молода,
Чи ти підеш за меня?
Я сама за тебе йду,
За другого доч даю,
Які ж тепер попи стали,
Що сестру з братом ізвінчали?
Іди, сестро, горою,
А я піду другою,
Будуть люди ....вати,
Будуть з нас гріхи збирати.)

Що не рано сонце сходе, не пізно заходе,
А жонатий козаченько до дівчіни ходе.

"Коли ходиш, вірно любиш, убий свою жінку,
А маленьких своїх діток повішай на гілку!"

Як прийшов же він додому, начав жінку бити,
А жіночка-голубочка начала просити.

"Чоловіче, ж мій коханий, дай міні хвилинку,
Поки сяду, погодую малую дитинку".

"Тоді будеш годувати, як я піду з хати,
Як я піду до Дунаю ножі полоскати».

"Ой, сусіди ж, добрі люди, перекажіть неньці,
Щоб вона завтра прибула не пізно, раненько".

Іде ненька з потихенька, в вікно поглядає,
Лежить доня на лавоньці, червона, як сонце.

Коло неї мале дитя, як рибочка б’ється,
Сидить милий в кінці столу, з дитяти сміється.

Ой ти ж, доню, моя доню, що ж ти наробила?
Та маленьких своїх діток ти ж посиротила. (двічі)

"Ой, не я ж їх сиротила, сиротили люди,
Сиротила та дівчина, що жонатих любе!" (двічі)

Та нема гірш нікому же, та як тій, як тій сиротині,
Та ніхто не пригорне же та й при ли- , при лихій годи(ні). (двічі)

Та й не пригорне ж батько же, та й не при-, не пригорне мати,
Та й не пригорне батько же, та й не при-, не пригорне ма(ти).

Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає брати же,
Та й тілько той пригорне же, та й що ду-, що думає бра(ти).

Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого краю же,
Та й налетіли гуси та й з дале-, з далекого кра(ю).