Ой як посію жита жменю

Як жила удова на край села,
На край села, на подолі. (двічі)

Та на край села, на подолі,
Та не мала удова ні щастя, ні долі. (двічі)

Тіки мала й удова дев’ять синів,
Дев’ять синів, десятую дочку. (двічі)

Дев’ять синів, десятую дочку,
Десятую дочку – Анюточку. (двічі)

(Сини поросли та в разбой пішли,
А дочка зросла, за крамарика пішла.
Як поїхав же крамар у Крим крамувати,
Та й став під ліском нічку ночувати.
Та й десь узялось три розбойники,
Вони того крамаря взяли зарубали,
А з крамаршой спати полягали.
Один каже: «Давай зарубаймо»,
Другий каже: «Давай не займаймо»,
Третій каже: «Давай розпитаймо».
«Крамаруша, ти душа, із якого ти села?»,
«Я з села недалекого, із роду небагатого.
Як жила удова на краю села,
На краю села, на подолі.
Та й не мала удова ні щастя, ні долі».
«Ой Боже ж мій, шо ж ми наробили,
Та ми свого зятя навік погубили,
А свою сестру та й осиротили».)

Ой горе тій чайці, горенько ж небозі,
Що вивела чаєняток при битій, при битій дорозі.

Ішли чумаченьки, весело співали,
Стару чайку ізігнали, чаєнят, чаєнят забрали.

А чаєчка в’ється, об доріжку б’ється,
К сирій землі припадає, чумаків, чумаків благає.

(– Ой ви, чумаченьки, ви ще молоденькі,
Верніть міні чаєняток, вони ще маленькі.

– Не вернемо, чайко, не вернем, небого,
Бо забравши чаєнята полетиш у поле.

Лети, чайко, на зелені луки,
Бо вже твої чаєнята набралися муки.

Полети, чайко, на зелені паші,
Бо вже твої чаєнята покипіли в каші).

Усі зорі, зорі зайнялися, й а місяць підбився. (двічі)

А місяць підбився,
Усі хлопці, хлопці на вулиці, й а мій опізнився. (двічі)

Та він опізнився,
Ой чого ж він ой да й опізнився, чи дома немає? (двічі)

Ой дома немає,
Десь у степу, степу край Дунаю коня й напуває. (двічі)