Єхав Янко, єхав

Та чого не прийшов, та як місяць зійшов, та як я тебе ж ждала?
Та чи коня не мав, а й чи стежки не знав, чи мать не пускала? (двічі)

І коня я мав, і стежку я знав, та й мати пускала.
А найменша сестра, бодай не зросла, сіделце сховала. (двічі)

А старша сестра сіделце знайшла, коня осідлала.
Поїдь, братіку, їдь, ріднесенький, котра ж тебе ждала. (двічі)

Тече річенька, невеличенька, схочу перескочу.
Оддай же мене, моя матінко, за кого я схочу. (двічі)

А як оддала та й приказала в гостях не бувати.
А якщо прийдеш, моя донечко, то вижену й з хати. (двічі)

Як прийшов я раз додому, та й був я п’яненький,
Та й до жінки з кулаками пристав, як дурненький.

Моя жінка коло печі галушки варила,
Як огріла кочергою, чуть мене не вбила.

Я від неї на горище та й ляду відкинув,
А моя моторна жінка прибрала драбину.

Я їй кажу: «Їсти хочу! Я ж коньки відкину,
Моя люба, дорогенька, постав же драбину».

А вона відповідає: «А мені начхати,
Будеш знати, дорогенький, як мене чіпати!

Отам будеш ти до ранку на горищі спати,
Будеш знати, як зі мною можна жартувати».

І з тих пір я, добрі люди, не буду брехати,
Як прийду додому п’яний, так лягаю спати.

За садочком сонце сходить, соловейко там співав.
Не пускає мати дочки у садочок погулять. (двічі)

«Пусти мене, моя мамо, я хвилинку постою.
Соловейко там співає − я його послухаю.» (двічі)

«Не пущу я тебе, дочко, не поможе твоя річ.
Одкривай собі віконце, слухай його усю ніч.» (двічі)

А як матінка заснула, спи, спокойний тобі сон.
Та й спустилась у віконце, озернулася кругом. (двічі)

А мій милий чорнобривий по садочку прохожав,
Як зачув мій голосочок, сам тихенько заспівав. (двічі)

«Якщо вірно ти мене любиш, бросай мамоньку родну,
Та й поїдим в край дальокий, в чужу, дальню сторону!» (двічі)

«Прощай мамо, прощай тато, прощай мамонька родна,
Більш до тебе ни вернуся − тим щаслива буду я!» (двічі)