​По садочку хожу

“Ой чом не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала?
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала?”. (двічі)

“І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменьша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала. (двічі)

Біла кохта, чорний бантік, ти зачем розвʼязував?
Я любила тібя тайно, ти зачем розказував?

Ой як вийду я на гору – гляну милому й у двор,
Ой як міні привикати та й біз тебе, милой мой!

Я до тебе, моя мила, більш ніколи не прийду! (двічі)

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)