Digital archive of folklore

Підходят подружки до столу. Вона приглашає, шоб сідали коло неї, подруги її і співают же:

Та й зеленесенькі й огирочки, й а жовтенький цвіт,
Та чого жи в тебе, та й Настушка, не ласкавій від?

Та не так батько, не так мати, як меньча сестра,
“Оддай, оддай, мій батеньку, сестрицю ж з двора!”.

“Та й оддай, оддай, мій батенько, сестрицю з двора,
Бо вже вона прогуляла молоді ж літа!”.

Та ой з-за гори вітер віє, сонце вгору йде,
Шо й Настушка до батенька на пораду йде.

“Та порадь, порадь, мій батечку, порадь же мене,
Як прийду я повінчана, чи приймеш мене?”.

Та ой там на горі, та ой там на крутий,
Та ой там седіло пара голубів. (двічі)

Та й вони сиділи, парувалися же,
Та й сизими крильми обнімалися. (двічі)

Де й узявся стрілець, та й охотник-стрілець,
Та голуба й убив, та й голубку зловив. (двічі)

Поза лужком зелененьким, (двічі)

Брала вдова льон дрібненький. (двічі)

Вона брала, вибирала, (двічі)

Тонкий голос подавала. (двічі)

Ой там Василь сіно косе, (двічі)

Тонкий голос переносе. (двічі)

Кинув косу додолоньку, (двічі)

А сам пішов додомоньку. (двічі)

Вийшла з хати стара мати, (двічі)

Стала Василя питати: (двічі)

“Ой Василю, ти мій сину, (двічі)

Чом ти не пʼєш, не гуляєш?”. (двічі)

“Позволь, мати, вдову взяти? (двічі)

Тоді будем пить, гуляти”. (двічі)

“Не дозволю вдову брати, (двічі)

Вдова вміє чарувати. (двічі)

Чарувала мужа свого, (двічі)

Причарує сина мого!”. (двічі)

“А я чарів не боюся, (двічі)

Та й на вдові й оженюся!”. (двічі)

Розлилося синє море, та й не має йому дна.
Та й не має йому дна же,
Та як я з милим кохалася, вдруг совʼяла же як трава.

Вдруг совʼяла як трава же,
Та кому місяць, кому ясний, й а для мене все туман.

А для мене все туман,
Ой до кого ж я прихилюся і кому ж мене не жаль?

Ой на, ой на горі та й женці жнут, (двічі)
А попід горою яром-долиною козаки йдут,
Гей, долиною, гей, широкою, козаки йдут!

Попе-, попереду Дорошенко, (двічі)
Веде своє військо, військо запорізьке, хорошенько,
Гей, долиною, гей, широкою, хорошенько!

А по-, а позаду Сагайдачний, (двічі)
Що проміняв жінку на тютюн та люльку, непутящий,
Гей, долиною, гей, широкою, непутящий!

Мені, мені з жінкой не возиться, (двічі)
А тютюн та люлька козаку в дорозі пригодиться!
Гей, долино, гей, широкою, пригодиться!

Їхали козаки із Дону додому,
Підманули Галю, узяли з собою.
Ой, ти Галю, Галю молоденька,
Підманули Галю, забрали з собо(ю).

Галя согласилась, на віз почепилась,
Та й повезли Галю темними лісами.
Ой, ти Галю, Галю молодая,
Та й повезли Галю темними ліса(ми).

Повезли Галю темними лісами,
Прив'язали Галю до сосни косами.
Ой, ти Галю, Галю молоденька,
Прив'язали Галю до сосни коса(ми).

Підпалили сосну обома краями,
Сосна догоряє, Галя промовляє.
Ой, ти Галю, Галю молодая,
Сосна догоряє, Галя промовля(є).

“Ой хто в лісі чує, нехай порятує,
А хто дочок має, нехай научає,
Ой, ти Галю, Галю молодая,
А хто дочок має, нехай науча(є).

Нехай научає, нехай на вулицю,
Нехай на вулицю гулять не пускає,
Ой, ти Галю, Галю молодая,
Нехай на вулицю рано не пускає.

За туманом нічого й не видноЗа туманом нічого й не видно. (двічі)

Тільки видно дуба зеленого. (двічі)

Під тим дубом криниця й стояла. (двічі)

В тий криниці дівка воду брала. (двічі)

Та впустила дубове(золоте) відерце. (двічі)

Засмутила й козакові серце. (двічі)

“Ой хто ж тоє відерце дістане, (двічі)

Той зо мною на рушничок стане!”. (двічі)

Обізвався козаченько з гаю: (двічі)

“Я з тобою на рушничок стану”. (двічі)

Ой хмелю ж мій, хмелю, хмелю зелененький,
Де ж ти, хмелю, зіму зімувався, що й не розвивався? (двічі)

Зімував я зіму, зімував я другу,
Зімував я в лузі на калині та й не розвивався. (двічі)

За хмару місяць закотився, за хмару місяць він зайшов,
А мати дочку вговоряє, чого засмучена сидиш? (двічі)

“Ой дочко, дочко, Ганюточко, ти в мене, Галочка, одна,
Чого сидиш ти, ожидаєш? Його на світі вже нема!”. (двічі)

“Не хочу, мамо, за старого, не пара буде він мені,
Як оддасиш мене за його, я буду гно(и)ть в сирой землі!”.

(Далі не згадала і заплуталась в тексті:

Там мчиться поїзд под воклоном,
З московськой станції зімой,
А машиніст же молодой же
Кричить…)

Біла кохта, чорний бантік, ти зачем розвʼязував?
Я любила тібя тайно, ти зачем розказував?

Ой як вийду я на гору – гляну милому й у двор,
Ой як міні привикати та й біз тебе, милой мой!

Я до тебе, моя мила, більш ніколи не прийду! (двічі)

Ой там у гаю, де колише вітірок верболіз,
Там заграла плакуча гітара, там дівчина встрічала весну. (двічі)

Ой куди їдеш, куди поїжджяєш? Мене, молоду покидаєш!
І ніколи мене не згадаєш, а з другою зустрінеш весну! (двічі)

Ой пройшов же годочок і другий, ой прийшла довгождана весна,
А дівчина прийшла під калину, а милого й нема та й нема. (двічі)

По садочку хожу, кониченька вожу,
Через свою неньку нежонатий хожу. (двічі)

Через свою неньку, через рідних сестрів,
Не можу кохану додому привести. (двічі)

Доле моя, доле, що міні діяти?
Тільки тебе одну у душі кохати

Ой ти, Грицю, Грицю, ти славний козаче,
За тобою, Грицю, вся вулиця пла(че).

Плаче та царівна, плаче королівна,
Плаче та дівчина, що Гриця люби(ла).

Любила, любила та й причарувала,
В понеділок рано зіллячко копа(ла).

В понеділок рано зіллячко копала,
А в вівторок рано зілля полоска(ла).

А в середу рано зіллячко варила,
А в четвер же рано Гриця утруї(ла).

А в п'ятницю рано мати доньку била,
“Ой за що ти, доньку, Гриця утруї(ла)?”.

А в суботу рано мати доньку била,
Хоч вона мене била, сама знаю за (що).

А в неділю рано знаю за що утруїла,
Нехай не сміється, ще й гірко, леда(що).

“Ой чом не прийшов, як місяць зійшов, як я тебе ждала?
Чи коня не мав, чи стежки не знав, чи мать не пускала?”. (двічі)

“І коня я мав, і стежку я знав, і мати пускала,
Найменьша сестра, бодай не зросла, сідельце сховала. (двічі)