Діти, мої діти, а я ваша мати

Ой ти коваль, коваль-коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Ой чи в тебе жаліза немає,
Ой чи в тебе сталі нехватає?

Єсть у мене жалізо й станина,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Которая слави наробила.

Шо звечора дитину родила,
Опівночі в криницю носила.

Опівночі в криницю носила,
А досвіту з вітром говорила.

Ой ви вітри, холодни й буйниї,
Да занесіть всі стежки-доріжки.

Да занесіть всі стежки-дороги,
Шоб не знали сусіди-вороги.

Шоб не знали, куди я ходила,
Шоб не знали, кого я носила.

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя.

Не я його полюбила, полюбила мати,
Дозволила своїй дочці рушнички давати.

Один дала, другий дала, на третьому стала,
«Іди, − каже, − моя доню, шоб ти панувала.»

"Не хочу я панувати, не піду я, мамо,
Рушничками, шо придбала, спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть,
Легше міні в труні лежать, шоб ніхто не бачив".

Усі гори зеленіють, (двічі)
Тільки одна гора чорна.

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочила.

Ой братік мій, сокілоньку, (двічі)
Возьми мене на зімоньку.

Сестра ж моя, перепілко, (двічі)
Скажи ж міні діток скілько?

Раз четверо, раз п’ятеро, (двічі)
А всіх буде дев’ятеро.

Ой братік мій, не лякайся, (двічі)
З хлібом-сіллю не ховайся.

Як ти сядеш обідати, (двічі)
Я виведу діток з хати.

Ідіть дітки, ідіть з хати, (двічі)
Дядько буде обідать.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Сичатиме, як гадина.

Пошли дітки на долину, (двічі)
Знайшли батькову могилу,

Вставай тату, вставай з ями, (двічі)
Тяжко жити із дядьками.

Вставай тату, вставай з гробу, (двічі)
Худо жити коло роду.