Digital archive of folklore

От коли стануть жениться… Засватаються. Ну вже нада гулять свайбу. Їде молодий до нєвєсти. Коли приїжає до двора, співають пісню… як у двір увійде:

Пусти, свате, в хату, (двічі)
Нас тут небагато,
Семеро-пересемеро,
Свату хату перевернем.

А потом коли вже благословляють, молодого в хату вводить. Стоять свахи, бояри, б’ють канчуком отак, хрестом в потолок, і говорять: “Благословіть молодого ввести.” А дружки із молодої сторони співають:

Ой шось до нас да приїхало,
Да такоє незнакомоє,
Копитами у ворота б’є.

А світилки ідуть їм наперекор і отвічають:

Старша дружка − стружка, (двічі)
Под єю калюжка,
Под єю да горох мокне,
Под єю жаба квокне.

А дружки світилкам отвечають:

Шо в старшої світилиці, (двічі)
Черви в потилиці,
Ви, бояри, не гуляйте,
Черви витягайте.

А світилки отвєчають ізнов дружкі:

Старша дружка − багачка, (двічі)
На ній сорочка-чохлачка,
А між тими да чохлицями,
Сидять воші да копиця(ми).

Они дальше ж це довго-довго спорять. Це конєшно я вже не знаю стільки пісень...

Они, ще тіки вони в’їжають у хату, о, тут я пропустила. І дружки співають:

Да казали - свати багати, (двічі)
А ж вони убогі,
В їх коні безногі,
Самі пішки ішли,
Молодого у мішку несли,
А сваху в корзині,
Шоб не ззіли свині,

Світилку в коробці,
Шоб не вкрали хлопці.

А потом дружки, як уже отето стануть спориться, знову дружки світилкам співають:

Старший боярин, як балван, (двічі)
Витрищів очі, як баран,
Шо в його свита
Соломою шита,
Шо в його капка,
Соломою напха.

Ну коли коровай от ето роздають, а свахи подказують дружкам. Тоже свахи з молодої сторони:

Ви не бачите, дружки, (двічі)
Шо бояри коровай крадут,
Да за дружек затуляються,
Короваєм запихаються.

Як би дружки не дивилися,
Так бояри б подавилися.

От ето співають. Ну і ще тут споряться свахи з свахами споряться…

Ну забирають вже її, увозять додому. Їдуть… от сватів… Коли приїжають до молодого двора, співають пісню:

Ой матюнко, утко, (двічі)
Ворочайся хутко,
Вже сонечко низько,
Вже невісточка близько.
Вже сонечко под воротями,
Невісточка под городом.

Коли вже уводять молоду в хату і знов співають, ції свахи співають, коториє з молодою приїхали, молодої родичі співають:

Оце тобі, матко, (двічі)
Чужоє дитятко,
Годуй його,
Зодягай його,
Не бий його,
І не лай його,
Куди хоч посилай його.

Ну тут сідають за столом і п'ють уже могорич. Ну п’ють могорич і обратно скандалять, всю дорогу скандалять свати з сватами, скільки свайба … не миряться. І співають:

Ой, свахо-сивухо, (двічі)
Чом в тебе на столі сухо?
Як будеш підливати,
Не будем сивухою звати.

Уже їм тут недостача їди у свахи, уже не найдуть…

А на другий день дружки, свахи несуть молодій завтракать і коли доходят до двора, людви вже… входять і співають там:

Чи спиш, Галочка, чи встала?
А нас матінка послала,
Чи ти, Галочка, снідала?

І ці самі свахи, ції ж, що прийшли до молодої, і одспівують тоже ж:

Шо тут, свате, не по-нашому?
Шо тут, свате, по-татарскому?
Сніданнє под обіданнє,
А обідень да у полудень,
А полудень да опівночі,
Виплакала свої карі очі.

Ну, цілуються вже тут і приносять завтрак, там шо там готове, варене чи печене там. І потом уже сідають, тут уже вони не споряться. Тоді вже вони тут гуляють харашо, поки вже кончиться свайба.

А свекрушини отвєчають родичі:

Слава Богу, сина оженила, (двічі)
Слава Богу, невістки дождала.
Да вже ж в мене да діжа стала,
Тарілочки да под припічком,
Да заросли да коритечком.
А ложечки да под лавою,
Да заросли да муравою.

Ну от ето обратно такий спор заводиться, і все врем’я отако три дня гуляють і три дня… [Три дні гуляють? ] Три дня гуляють і три дня отакий спор…

Так соберемося гулять, молодицями ж уже були. Соберемося гулять. Музика ж не в каждого була. То ми музику свою сами робили, музику. Беремо рубель, той, шо бельйо раньше катали, от знаєте. Становимось або до ослона, або до якої лавки, і тим рублєм гиркаємо, во. А другі там вибивають яке-небудь, чи в яку, щоб звонке було, чи в яку кришку, чи в яке ведро, вибивають. А ми було співаєм і танцюють усі, круг.

Моя мила по базару походила,
Ох, і за три дєнєжки куделицю купила.

Положила куделицю на полицю,
Ох, і сама пошла до сусіда, до Мосія, на весілля, на бесєдушку гуляти.

Да й недовго я в сусіда й у Мосія на весіллі, на бесєдушкі гуляла,
Ох, і три недільки я в сусіда й у Мосія на весіллі, на бесєдушкі гуляла.

(А тут уже ж ногами вибивають.)

Три ниточки тонесенькі, рівнесенькі, гладесенькі виводила,
Ох, і так і свого миленького голубчика сизенького розбудила.

Да встань, да встань, мій миленький, голубчику сизесенький, прочутися,
Ох, і да на мої мозоліньки кров’яниї, як цибуля, подивися.

(І оце все танці, пляски було такі, шо ой-йо-йой).

Ой пряла б я куделицю, головка болить,
Ой пила б я горілочку, милий не велить. (двічі)

Як поїхав мій миленький по сіно у степ,
А я тую куделицю да й об землю геп. (двічі)

Лежить моя куделиця, да ще й надулась,
А я пошла горілочки да ще й напилась. (двічі)

Як приїхав мій миленький з степу до двора,
Да й питає малих діток, де мати була. (двічі)

У шиночку батько милий, матінка була,
Вчора пропила корову, сьогодні − вола. (двічі)

Усі гори зеленіють, (двічі)
Тільки одна гора чорна.

Тільки одна гора чорна, (двічі)
Де сіяла бідна вдова.

Де сіяла, волочила, (двічі)
Слізоньками примочила.

Ой братік мій, сокілоньку, (двічі)
Возьми мене на зімоньку.

Сестра ж моя, перепілко, (двічі)
Скажи ж міні діток скілько?

Раз четверо, раз п’ятеро, (двічі)
А всіх буде дев’ятеро.

Ой братік мій, не лякайся, (двічі)
З хлібом-сіллю не ховайся.

Як ти сядеш обідати, (двічі)
Я виведу діток з хати.

Ідіть дітки, ідіть з хати, (двічі)
Дядько буде обідать.

Не так дядько, як дядина, (двічі)
Сичатиме, як гадина.

Пошли дітки на долину, (двічі)
Знайшли батькову могилу,

Вставай тату, вставай з ями, (двічі)
Тяжко жити із дядьками.

Вставай тату, вставай з гробу, (двічі)
Худо жити коло роду.

Не кирпічики, а по радіо,
В Лєнінграді тепер ні поють.
А поють сечас пєсню новую
І на новий мотів предають.

Вот сейчас, друззя, роскажу я вам,
Какой случай бил в прошлом году,
Как на кладбіщі Митрохвановском
Отєц дочку зарєзал свою.

Отєц, дочь и мать жилі весело,
Но ізмєнчіва злая судьба.
Насміялася над сироткою,
Мать в сирую могілу лягла.

Послє матєрі отєц дочь любіл,
Но не довго проводилось так.
Он нашол сєбє жену новую,
Надя, Надя, вот будєт нам мать.

Мать нєродная незнавіділа
Малолєтньої дєтки сперва,
Но нічєм єйо не обіділа,
А отцу вот задачу дала.

Всєй душой люблю тєбя мілєнькій,
Только жить мне с тобою нєвмочь,
Говорить тєбє очень совесно,
Жить с тобою мєшаєт мнє дочь.

Ти убєй єйо, хоч в приют отдай,
Только сдєлай ти ето скорєй,
А не сдєлаєш, я уйду от вас
І одна буду жить веселєй.

Мисль зверинная зашла в голову,
Перестал отєц дочку любіть.
В дєтской дом отдать било совесно,
І решил звєрь-отєц дочку вбіть.

Жаркий дєнь стоял, духота кругом,
На могилу ребьонка стал звать,
Не хотєлось єй із отцом іти,
Но хотєлось провєдать єй мать.

Подойди ко мнє, моя дочечко,
Я хачу что-то тєбє росказать.
Лічко бєдноє подошло к отцу,
І он крєпко начал єйо жать.

Лічко бєдноє подошло к отцу,
І он крепчє, всьо крепчє, всьо жал.
Дочь убіл свою, поднялась рука,
Чужой женщинє жертву отдал.

Ти родная дочь, ти йди к матєрі,
Ти мєшаєшь на свєтє мнє жить,
Пусть твоя душа горемичная
Вмєстє с мамкой в могілі лежить.

От мужчини всі, ви послушайтє
І шо хочу я вам і сказать,
Как умрьоть у вас жена пєрвая,
То вторая дєтям вже не мать.

В воскресєньє мать-старушка к воротям тюрьми прийшла,
Своєму родному сину передачу принесла.

От возьмітє передачу, а то люді говорят,
Шо по тюрьмам заключонних сильно голодом морят.

А привратний отвєчає: «Твой синочок осуждьон.
Осуждьоний і к рострєлу, на спокой отправлєн он.»

«А когда же осуділі?» – «Осуділі в еті дні.
А як приговор читали, чули звьоздочки одні.»

Я купила передачу за послєднії гроши,
Дак отдай тє ж передчу за впокой сина души.

Ноги стариї устали, сотню верст пішком ішла,
Своєму родному сину передачу я несла.

І старушка заридала, от ворот она ушла,
І ніхто того не знає, шо в душі она несла.

Тече річенька невеличенька, схочу – перескочу,
Отдайте мене, моя матінко, за кого я хочу.

Як отдавала, приказувала сім год не бувати,
А як прийдеш ти, моя донечко, я вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другой, третій не стерпіла,
Перекинулась в сизу зозулю, взяла полетіла.

Лісом летіла, гілля ламала своїми крилами,
Полем летіла, поле кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в сад, сад зелененький сіла на калині,
Дай стала ковать, жалю задавать, як жить на чужбині.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у вікна, ружжо заряжає.

Дозвольте мені, моя матінко, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю задає, я й не можу жити.

Не дозволю я, ти мій синочок, цю зозулю вбити,
Цій зозулинці, як моїй доцці, тяжко в світі жити.

Ой ти коваль, коваль-коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Ой чи в тебе жаліза немає,
Ой чи в тебе сталі нехватає?

Єсть у мене жалізо й станина,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Которая слави наробила.

Шо звечора дитину родила,
Опівночі в криницю носила.

Опівночі в криницю носила,
А досвіту з вітром говорила.

Ой ви вітри, холодни й буйниї,
Да занесіть всі стежки-доріжки.

Да занесіть всі стежки-дороги,
Шоб не знали сусіди-вороги.

Шоб не знали, куди я ходила,
Шоб не знали, кого я носила.