​Усі гори зеленіють

Ой ти коваль, коваль-коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Ой чи в тебе жаліза немає,
Ой чи в тебе сталі нехватає?

Єсть у мене жалізо й станина,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Которая слави наробила.

Шо звечора дитину родила,
Опівночі в криницю носила.

Опівночі в криницю носила,
А досвіту з вітром говорила.

Ой ви вітри, холодни й буйниї,
Да занесіть всі стежки-доріжки.

Да занесіть всі стежки-дороги,
Шоб не знали сусіди-вороги.

Шоб не знали, куди я ходила,
Шоб не знали, кого я носила.

Тече річенька невеличенька, схочу – перескочу,
Отдайте мене, моя матінко, за кого я хочу.

Як отдавала, приказувала сім год не бувати,
А як прийдеш ти, моя донечко, я вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другой, третій не стерпіла,
Перекинулась в сизу зозулю, взяла полетіла.

Лісом летіла, гілля ламала своїми крилами,
Полем летіла, поле кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в сад, сад зелененький сіла на калині,
Дай стала ковать, жалю задавать, як жить на чужбині.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у вікна, ружжо заряжає.

Дозвольте мені, моя матінко, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю задає, я й не можу жити.

Не дозволю я, ти мій синочок, цю зозулю вбити,
Цій зозулинці, як моїй доцці, тяжко в світі жити.

Як затоплю в новій хаті сирими дровами,
Як затоплю в новій хаті сирими дровами.

Та й заллю я сирі дрова холодной водою,
Та й заллю я сирі дрова холодной водою.

А сам піду до дівчини, та й до молодої,
А сам піду до дівчини, та й до молодої.

«Здоров була, дівчинонько!», «Здоров, козаченьку!»,
«Здоров була, дівчинонько!», «Здоров, козаченьку!

Якшо ж мене вірно любиш, то вбий свою жінку,
Якшо ж мене вірно любиш, то вбий свою жінку!».

Як прийшов же він додому, став ножа точити,
Його жінка, як сива голубка, начала просити: (двічі).

«Чоловіче, чоловіче, дай добру годину,
А я сяду погодую малую (маленьку) дитину!» (двічі).

«Тоді ж будеш, моя мила, дитя годувати,
Як я піду до Дунаю ножа полоскати!» (двічі).

«Сосідоньки-голубоньки, дайте неньці знати,
Нехай ненька ізтихенька до мене прибуде!» (двічі)

Прийшла ненька ізтихенька, на порозі стала,
Прийшла ненька ізтихенька, на порозі стала.

«Ах ти доню, моя доню, що ти наробила?
Повну хату ще й кімнату крові напустила! (двічі)

Та й діточок гарнесеньких та й посиротила,
Та й діточок гарнесеньких та й посиротила!»

«Ой не я їх сиротила, сиротили люди,
А ще ж тая дівчинонька, що жонатих любить!» (двічі)