​Усі гори зеленіють

Тече річенька невеличенька, схочу – перескочу,
Отдайте мене, моя матінко, за кого я хочу.

Як отдавала, приказувала сім год не бувати,
А як прийдеш ти, моя донечко, я вижену з хати.

Терпіла годок, терпіла другой, третій не стерпіла,
Перекинулась в сизу зозулю, взяла полетіла.

Лісом летіла, гілля ламала своїми крилами,
Полем летіла, поле кропила дрібними сльозами.

Прилетіла в сад, сад зелененький сіла на калині,
Дай стала ковать, жалю задавать, як жить на чужбині.

Сидить матінка край віконечка, рушник вишиває,
А найменший брат стоїть у вікна, ружжо заряжає.

Дозвольте мені, моя матінко, цю зозулю вбити,
Бо вона кує, жалю задає, я й не можу жити.

Не дозволю я, ти мій синочок, цю зозулю вбити,
Цій зозулинці, як моїй доцці, тяжко в світі жити.

Ой ти коваль, коваль-коваленько,
Чом не куєш рано-пораненько?

Ой чи в тебе жаліза немає,
Ой чи в тебе сталі нехватає?

Єсть у мене жалізо й станина,
Єсть у мене дочка Катерина.

Єсть у мене дочка Катерина,
Которая слави наробила.

Шо звечора дитину родила,
Опівночі в криницю носила.

Опівночі в криницю носила,
А досвіту з вітром говорила.

Ой ви вітри, холодни й буйниї,
Да занесіть всі стежки-доріжки.

Да занесіть всі стежки-дороги,
Шоб не знали сусіди-вороги.

Шоб не знали, куди я ходила,
Шоб не знали, кого я носила.

Усі гори зеленіють, усі гори зеленіють,
Де багаті жито сіють.

Одна гора тільки чорна,
Де сіяла же бідна вдова.

Де сіяла, волочила,
Слізоньками й примочила.

Ой братічок-соколочок,
Возьми мене на зімоньку.

Ой сестричко-перепілко,
Скажи стільки в тебе діток?

В мене діток всього пʼяток,
….
(Твоїх діток надо годувати,
Сім парів волів мати.

Не нада сім пар волів мати,

Буду сама годувати.

Ідіть дітки, ідіть з хати,
Сіда дядько вечеряти.

Пішли діти у долину,

Шукать батькову могилу.

Вставай, тато, вставай з гроба,
Як нам тяжко жить без роду,

Не так дядько як дядина,
Гудить вона як гадина.

Вставай тато, вставай з могили,
Як нам трудно жить на чужбині.)