​Ой устану ранесенько,

По той бік гора, по другий друга,
Поміж тими крутими горами сходила зоря. (двічі)

Ой то й не зоря, ой то ж не ясна,
Ой то ж моя молода дівчина по воду пішла. (двічі)

А за нею я, як за зорею,
Сірим конем понад чистим полем за дівчиною. (двічі)

ー Дівчино моя, напій же коня ,
З рубленої нової криниці, з повного відра. (двічі)

ー Якби я твоя, взяла б я коня,
Взяла б коня за шолковий повід та й напоїла. (двічі)

ー А в мене нема ні кола, ні двора,
Тільки в полі стоїть кущ калини, та й та не цвіла. (двічі)

Ой у полі криниченька, там холодна водиченька. (двічі)

Ой там Роман волів пасе, Катерина воду несе. (двічі)

Став Романко жартувати, з відер воду виливати. (двічі)

“Ой Романе, моє серце, остав води, хоч відерце. (двічі)

В мене мати не рідная, буде слава невірная.
Буде бити ще й лаяти, ще й Романом докоряти.”

“Знай, Катруся, що сказати, щоб не била тебе мати: (двічі)

“Налетіли гуси з броду, помутили в ставу воду. (двічі)

Поки вода устояла, а я стала, постояла””. (двічі)

“Брешеш, доню, не каєсся, ти з Романом кохаєсся”. (двічі)

“А тепер я признаюся, що з Романом кохаюся. (двічі)

Роман чорний, а я руса, зійдемося – буде пара”. (двічі)

Ішов козак потайком, ішов козак потайком,
До дівчини, серденько, вечерком. (двічі)

“Ой дівчино, відчини, ой дівчино, відчини,
Своє, моє серденько звесели”. (двічі)

“Ой не буду відчинять, ой не буду відчинять,
Бо ти будеш, серденько, жартувать”. (двічі)

“Ой не буду, не буду, ой не буду, не буду,
Пожартую трішечки та й піду”. (двічі)

Жартували до зорі, жартували до зорі,
Поки стало виднесенько на дворі. (двічі)