​Косарі косят, вітер повіває

Косарі косят, а вітер повіває,
Шовкова й трава й на косу й налягає.

Шовкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Галочка моя, галочка чорненькая,
Скажи, галочка, де моя й миленькая?

А твоя мила у лузі над водою,
Умивається дрібною й сльозою.

Умивається дрібною й сльозою,
Витирається шовковою хустиною.

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу й налягає.

Шолкова трава на косу налягає,
Поміж той травой галочка й пролітає.

Скажи галочка, де мій же миленький?
А твій же милий в лузі під вербою.

Косарі косять, а вітер повіває,
Шовкова трава на косу же наляга(є).

Шовкова трава на косу налягає,
З-під тії трави галочка же виліта(є).

Галочка моя, галочка чорненькая,
Скажи, галочка, й де ж моя і миленька(я).

А твоя мила у лузі над водою,
Умивається дрібною же сльозою.

(Витирається вишитой хустиною,
Вихваляється вірною дружиною.)

Косарі косять, а вітер повіває,
Шолкова трава на косу ж налягає.

Шолкова трава й на косу налягає,
Проміж той травой галочка ж пролітає.

Проміж той травой галочка ж пролітає,
Скажи, галочка, й де ж моя милая?

Скажи, галочка, й де ж моя милая?
Твоя милая в лузі над водою.

Твоя милая, в лузі над водою,
Умивається горючею сльозою.

Умивається й горючею сльозою,
Утирається вишитою хустиною.

Утирається вишитою хустиной,
Вихваляється й невірною дружиною.

Вихваляється й невірною дружиною,
Ой, Боже, Боже, коли той вечір буде?

Ой Боже, ой Боже, коли той вечір буде,
Коли ж про мене люди наговоряться?

Ой не так люди, як нерідная мати,
Кладе сироту не вечерявши спати.

Кладе сироту й не вечеряти спати,
Не вечеряла й не буду я й снідати.

Не вечеряла й не буду я снідати,
Пусти сироту й матінку ж одвідати.

Косарі косять, й а вітер повіває,
Шовкова трава на косу й налягає.

Шовкова трава й на косу й налягає,
З під тії трави галочка й вилітає.

З під тії трави галочка й вилітає,
Галочка моя, галочка сивенька.

– Галочка моя, галочка сивенькая,
Скажи, галочка, де ж моя миленька?

(– Скажи, галочка, де моя миленькая,
– Твоя милая в лузі над водою,
Умивається холодною водою.
Умивається холодною водою,
Утирається шитою хустиною,
Вихваляється своєю родиною:
– У мене в роду два братіки із роду,
В тихому броду коника напувають,
Вони про мене тихенько розмовляють:
«– Де ж наша сестра хароша та вродлива,
Ой тільки її доленька нещаслива».)

Зеленая вишня з-під кореня вийшла,
Віддали мене заміж, де я не привична. (двічі)

Ой вийду на гору та й гляну додолу.
– Вари, мамко, вечерю ще й на мою долю. (двічі)

– Варила, варила – не много й не трошки.
Нема ж тобі, доню, ні миски, ні ложки. (двічі)

– Згадай мене, мамо, хоч у раз у вівторок,
А я ж тебе, мамо, – на день разів сорок. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут не плачу,
За гіркими сльозами я світа й не бачу. (двічі)

Ти думаєш, мамо, що я тут паную,
Прийди подивися, як я тут горюю. (двічі)

Повій, вітре, ой, буйнесенький з глибокого яру,
Прилинь, прилинь та, мій миленький, з далекого краю.

Ой, рад би я повіяти – яр дуже глибокий,
Ой, рад би я та й прилинути – край дуже далекий.

А я сваго, ой, миленького, на Дон виряджала,
Дала йому та й зозуленьку, щоб рано ковала.

Дала йому, ой, зозуленьку, сабі салавейка,
Нехай йому та тяжко-важко – мені веселенько.

Летить галка, ой, через балку та й летючи кряче,
Перекажіть та й дівчиноньці, хай вона не плаче.

Перекажіть, ой, дівчиноньці, я тут не журюся,
Нехай вона та заміж іде, а я й оженюся.

Оженила б, ой, тебе, милий, лихая година,
Через тебе, мій миленький, цуралась родина.

Одцурався, ой, батько, одцуралась мати,
Одцурались сестри ще й два рідних брати.

В кінці греблі шумлять верби, що я й насадила.
Нема того козаченька, що я полюбила. (двічі)

Ой немає козаченька, поїхав за Десну.
– Рости, рости, дівчинонько, на другую весну. (двічі)

Росла, росла дівчинонька та й на порі стала.
Ждала, ждала козаченька та й плакати стала. (двічі)

– Ой не плачте, карі очі – така ваша доля:
Полюбила козаченька, при місяці стоя. (двічі)

Зелененькі огірочки, жовтенькі цвіточки.
Нема мого миленького – плачуть карі очки. (двічі)