Шумлять верби в кінці греблі

Зійшов же місяць за ту гору та вгору високо піднявсь,
Та й освітив усю долину та й знов за хмару заховавсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, там тихо лампочка горить,
Там мати дочку научає, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Ой доню ж, доню, моя доню, ти в мене галочка одна,
Не дожидай його додому, його й на світі вже нема. (двічі)

Багацько хлопців поверталось, багацько де кого й нема,
Багато дівчат заміж вийшло, а ти чого сидиш сама? (двічі)

ー Не хочу ж, мамо, за старого, старий не парочка мені,
Як оддаси мене за його, то зогнію в сирій землі. (двічі)

ー Іди ж ти, доню, за старого, старий жалітиме тебе,
І будеш жить за ним щасливо, і будеш згадувать мене. (двічі)

Плачте очі, плачте карі, така ваша доля,
Полюбила козаченька при місяцю стоя.

Не я його полюбила, полюбила мати,
Дозволила своїй дочці рушнички давати.

Один дала, другий дала, на третьому стала,
«Іди, − каже, − моя доню, шоб ти панувала.»

"Не хочу я панувати, не піду я, мамо,
Рушничками, шо придбала, спусти мене в яму.

Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть,
Легше міні в труні лежать, шоб ніхто не бачив".

Зійшов місяць серед неба і всю долину освітив,
І освітивши всю долину, а сам за хмари закотивсь. (двічі)

А в тій долині єсть хатина, там часто огоньок горить,
Там мати дочку вговоряє, дочка заплакана сидить. (двічі)

ー Не плач ти, доню, не журися, ти в мене зіронька одна,
Не дожидай козака з бою, його живого вже нема. (двічі)

ー Вже всі козаки повертались, кого лиш де іще нема,
Вже всі дівчата повінчались, а ти чого сидиш одна? (двічі)

ー Не віддай, мамо, за старого, бо він не парочка мені,
А як віддаси ти за нього, то буду гнить в сирій землі. (двічі)