Ой гаю, гаю, зелений гаю

Я в середу родилася, кажуть люди «горе».
Не піду я за старого – бо борода коле. (двічі)

А піду я за такого, шо він має вуса,
Він на мене кивне-моргне, а я засміюся. (двічі)

Мила сіни, мила хати, та й засміялася,
Вийшла мати із кімнати та й здогадалася. (двічі)

ー Знаю, доню, знаю, люба, чого ти смієшся –
Полюбила козаченька та й не признаєшся. (двічі)

ー Люби, доню, люби, доню, та й не ошибайся,
Козак гарний, чорнобривий, щоб не насміявся. (двічі)

Копав, копав криниченьку неділеньку-дві,
Любив козак дівчиноньку не людям – собі,
Ой жаль, жаль, непомалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль.

А вже ж тая криниченька замутилася,
А вже ж тая дівчинонька зажурилася,
Ой жаль, жаль, непомалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв.

Один веде за рученьку, другий за рукав,
Третій стоїть, гірко плаче – любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль, непомалу любив дівчину змалу,
Любив дівчину змалу, любив та й не взяв,
Ой жаль, жаль.

Ой зірву я з рози квітку та й пустю на море,
Пливи, пливи, з рози квітка аж до, аж до мого дому. (двічі)

Ой чого ж ти, з рози квітка, на морі зів’яла,
Ой чого ж ти, моя доню, така, така стара стала? (двічі)

А в чужої сторононьки ні отца, ні неньки,
Тільки в саду вишневому поють, поють соловейки. (двічі)