В майом саду білєють астри

Ой там у гаю, де колише вітірок верболіз,
Там заграла плакуча гітара, там дівчина встрічала весну. (двічі)

Ой куди їдеш, куди поїжджяєш? Мене, молоду покидаєш!
І ніколи мене не згадаєш, а з другою зустрінеш весну! (двічі)

Ой пройшов же годочок і другий, ой прийшла довгождана весна,
А дівчина прийшла під калину, а милого й нема та й нема. (двічі)

В саду зеленім айстри білі схиляють голову в журбі,
В моєму серці гаснуть сили, чужою стала я тобі. (двічі)

Мені сімнадцятий минало весною, як сади цвіли,
Я про кохання ще й не знала, з сестрою тихо ми жили. (двічі)

Як ти проїхав біля двору, я задивилась на твій стан,
Стояла довго під вербою, поки вечірній впав туман. (двічі)

Тоді я айстри поливала, а ти поміг мені полить,
І от тоді я покохала, відтоді серденько болить. (двічі)

Зірвеш ти айстру, айстру білу, згадаєш, хто тебе кохав. (двічі)

В неділю рано-пораненьку, ще третій півень не співав,
Заходю я вранці до хати, а батько ж листонька читав.

“Іди, іди, доню до столу, послухай, шо милий написав,
Він пише – другую кохає, тобі же він велить – забувай!”.

“Давно я б його же позабула, такого же лихого козака,
Давно б я його позабула, та в мене ж дитинка мала.

Візьму я дитину на руки, скажу: “А-ну же, мале, спать!”,
Мені ж треба сісти до столу, до батька ж листа же написать.

Одну я та й другу ж написала, на третій вже треба кінчать,
А я ж наостанці написала: “Приїдь у неділю ховать!”.

Вже третя неділя проходе, як свекор невістку сховав,
“Ой Боже ж, мій Боже ж, мій тато, я в жінки й ума же вивіряв!”. (двічі)