Ой там у гаю, де колише вітірок

Як було мнє лєт сімнадцять, то я й не знала й нічєво.

То я й не знала нічого,
А як настало ж восімнадцять, я й полюбила ж й одного.

Я й полюбила одного,
Ой полюбила ж отакого, що сама себе прокляла.

Що сама себе прокляла,
Ой он уєхал, мєня бросіл, іще й малютку на руках.

Іще й малютку на руках,
А ту малютку ж звуть Анютка, вона й похожа ж на нєго.

Вона похожа на нєво,
Ой вона схожа ще й похожа, уся походочка єго.

Біла кохта, чорний бантік, ти зачем розвʼязував?
Я любила тібя тайно, ти зачем розказував?

Ой як вийду я на гору – гляну милому й у двор,
Ой як міні привикати та й біз тебе, милой мой!

Я до тебе, моя мила, більш ніколи не прийду! (двічі)

По садочку хожу, кониченька вожу,
Через свою неньку нежонатий хожу. (двічі)

Через свою неньку, через рідних сестрів,
Не можу кохану додому привести. (двічі)

Доле моя, доле, що міні діяти?
Тільки тебе одну у душі кохати