В саду зеленім айстри білі

Мені сімнадцятий минало весною, як сади цвіли,
Я про кохання ще й не знала, ми тихо з матір’ю жили. (двічі)

В моєму саду ростуть айстри червоні, сині, голубі,
В моєму серці гаснуть сили, чужою стала я тобі. (двічі)

Раз проходив моїм садом, я задивилась на твій стан,
Стояла довго під вербою, поки вечірній спав туман. (двічі)

Стояла довго та й дивилась, мій милий другую кохав,
Не знаю, хто від мого серця навіки щастя відібрав. (двічі)

Коли умру, коли скінчаюсь, коли в могилу жить піду,
Тоді любить мене не надо, люби сійчас, поки живу. (двічі)

В майом саду білєють астри, склонили голову й они,
В мойом сірдечку гаснуть зорі, чужою стала я й тобі. (двічі)

Коли ж я айстри поливала, ти пособив мині полить,
З тих пір ж тебе ж я полюбила, з тих пір душа моя болить,
З тих пір тебе ж я й полюбила, з тих пір тепер душа болить.

Коли ж умру як цвіт кохання, то похавайте серед трав,
І зірвеш, милий, айстру білу, і спомниш, хто тебе кохав. (двічі)

Коли ішов ти мимо дому, я задивилась на твій стан,
І довго-довго я стояла, пока вичерній спав туман. (двічі)

Ой ти, Грицю, Грицю, ти славний козаче,
За тобою, Грицю, вся вулиця пла(че).

Плаче та царівна, плаче королівна,
Плаче та дівчина, що Гриця люби(ла).

Любила, любила та й причарувала,
В понеділок рано зіллячко копа(ла).

В понеділок рано зіллячко копала,
А в вівторок рано зілля полоска(ла).

А в середу рано зіллячко варила,
А в четвер же рано Гриця утруї(ла).

А в п'ятницю рано мати доньку била,
“Ой за що ти, доньку, Гриця утруї(ла)?”.

А в суботу рано мати доньку била,
Хоч вона мене била, сама знаю за (що).

А в неділю рано знаю за що утруїла,
Нехай не сміється, ще й гірко, леда(що).