В саду зеленім айстри білі

Мені сімнадцятий минало весною, як сади цвіли,
Я про кохання ще й не знала, ми тихо з матір’ю жили. (двічі)

В моєму саду ростуть айстри червоні, сині, голубі,
В моєму серці гаснуть сили, чужою стала я тобі. (двічі)

Раз проходив моїм садом, я задивилась на твій стан,
Стояла довго під вербою, поки вечірній спав туман. (двічі)

Стояла довго та й дивилась, мій милий другую кохав,
Не знаю, хто від мого серця навіки щастя відібрав. (двічі)

Коли умру, коли скінчаюсь, коли в могилу жить піду,
Тоді любить мене не надо, люби сійчас, поки живу. (двічі)

Ой ти, Грицю, Грицю, ти славний козаче,
За тобою, Грицю, вся вулиця пла(че).

Плаче та царівна, плаче королівна,
Плаче та дівчина, що Гриця люби(ла).

Любила, любила та й причарувала,
В понеділок рано зіллячко копа(ла).

В понеділок рано зіллячко копала,
А в вівторок рано зілля полоска(ла).

А в середу рано зіллячко варила,
А в четвер же рано Гриця утруї(ла).

А в п'ятницю рано мати доньку била,
“Ой за що ти, доньку, Гриця утруї(ла)?”.

А в суботу рано мати доньку била,
Хоч вона мене била, сама знаю за (що).

А в неділю рано знаю за що утруїла,
Нехай не сміється, ще й гірко, леда(що).

“Не хочу Галю тебе я сердить, назад до серця прикладать,
А хочу Галю тобі сказати, що я надумав покидать!”.

“Чого ж ти, Ванька, не казав раньше, поки ти мене дурив?
Ізвів з ума ти, і серце моє, і жизнь мені занапастив!

Дивися, Ванька, я побігла, там де пливуть три короблі!”,
Упала в воду, і все затихло, найшла прихилище собі.

Пішов Ванька на той берег, вийняв платочок з кармана,
Кинув на воду: “Забери, Галю, це той платок, що ти дала!”.

Прийшов Ваня, прийшов додому, і стакан чаю налива,
Глянув на воду, згадав про Галю, на воді роза розцвіла.

Де ж та роза, де ж та червона, що я її все поливав?
Ой де ж та Галя, моя кохана, що я за неї був все віддав?